— Якого біса?! Що ти тут робиш?! — я не вважала за потрібне приховувати своє роздратування.
Через його дурні вихватки я зараз тут зовсім одна в очікуванні... невідомого чого! Моя сім'я (хай не ідеальна; хай така, де багато що мені не до душі) зараз на межі краху! Я ризикую втратити дітей й чоловіка, який скільки років як міг любив мене та піклувався про мене! Якого, попри все, я люблю! Не тим неземним пристрасно-чуттєвим коханням, про яке пишуть у жіночих романах, а звичайним, буденним. Коли він бачив й приймав мене всякою, як і я його! Коли ми разом зачинали та народжували дітей! Потім думали, як ставити їх на ноги! А тут ти...
— Може дозволиш увійти, — голос Тоні увірвався в мою свідомість та перервав потік думок. — Я три дні в дорозі. Втомився страх як.
— Ні, не дозволю! Будь ласка, дай мені спокій! — зі злістю відповіла я йому.
— Вибач, що нагадую, але це родинний маєток Коулів. Я — Коул! Це мій дім! Я б хотів зайти. Я не збираюся нічого тобі робити. Просто валюся з ніг від втоми. Еббі, прошу тебе, давай без цих незрозумілих сцен. Чи всім іншим членам родини Коулів, крім Натана та його нащадків, зась до родового маєтку?
Що я мала йому сказати? Просто відійшла в бік, пропускаючи його всередину.
Він зайшов, кивнув мені:
— Дякую! Я до себе!
Поняття не маю, куди це "до себе". При мені він був тут лише одного разу, на хрестини Антонії. Тоді він зупинявся у гостьовій на першому поверсі, яку ми йому приготували. Але зараз Тоні пішов десь нагору.
Я залишилися стояти в передпокої. Чесно кажучи, я трошки розгубилася. Й що мені робити? Сьогодні ще й, як на лихо, у нашої служниці вихідний. Так би відправила її розбиратися з ним.
Щобільше, зараз у маєтку взагалі нікого. На великі місцеві свята, як сьогодні, я завжди влаштовую загальний вихідний. Так робила ще бабуся Вів'єн. Так роблю і я. До того ж зараз я ще й одна в маєтку. Маю на увазі без сім'ї. То ж сам бог велів дати можливість персоналу спокійно відсвяткувати зі своїми сім'ями.
Але несподівана поява Тоні все поставила з ніг на голову. Якого чорта він припхався! Мало мені неприємностей!
Був ранок. Зазвичай в цей час я пропливаю кілька доріжок в басейні та снідаю. Вирішила, що немає ніякої причини відмовлятися від заведеного укладу. Тим паче, вже налаштувалась.
Швидко одягнула купальник й пірнула в басейн. Дякувати богу, Тоні ніде не видно.
Наплавалась досхочу та пішла одягатися. Коли вже майже привела себе до ладу, почула голос Натана внизу. Він кликав мене:
— Еббі! Привіт! Я приїхав! Де всі? Чому двері відчинені?
Чорт! Дійсно, на нерві забула зачинити двері! Натан! Тут! Зараз! Тоні! Чорт!
Чесно кажучи, я не на жарт запанікувала! Не встигла як слід застібнути блузку, побігла вниз.
— Натане! Привіт! Чому не попередив?
Він проігнорував запитання та повторив своє:
— А де всі? Чому двері нарозхрист? Що тут відбувається?
Не встигла я нічого пояснити, як десь нагорі почувся голос Тоні:
— Кохана, я голодний як вовк! Покормиш мене? Здається, я заслужив!
А ось і він сам з'явився на сходах! Матір божа! Він був геть роздягненим. Тільки невеликий рушник на стегнах, що невідомо як тримався й майже нічого не прикривав!
Німа сцена! Першим заговорив Тоні:
— Привіт, Натане! Не знав, що ти тут! А ми тут з Еббі…
Він не встиг договорити. Я заволала на нього, що навіжена:
— Мерзотник! Що ти твориш?! Що, ми з тобою?! Брехлива сволота! Натане, він бреше! Між нами нічого не було! Він припхався сьогодні зранку. Я не хотіла його пускати, але він сказав, що це і його будинок теж. Я подумала…
Я говорила й говорила без упину. Намагалася пояснити, переконати. Натан вперто мовчав. Навіть не дивився на мене. На Тоні я не звертала уваги. Я була зосереджена лише на Натані. Я дивилася на його красиве обличчя, не відводячи погляду. А ось він якраз дивився тільки на Тоні, й вираз його обличчя був наче скам'яніла маска.
— Вибач, брате! — стенув плечима Тоні, який теж не відводив погляду від Натана. — Але що твоє, то моє, чи не так? Ми ж брати! Сподіваюся, нічого страшного не сталося й ти мені вибачиш. Таке трапляється в житті.
Його слова були справжнім знущанням. Він говорив в'їдливим спокійним голосом.
— Заткнись, Тоні! Досить! Навіщо ти це робиш?! — закричала я.
Натан не промовивши ні слова пішов сходами нагору. Я кинулася за ним:
— Натане, не треба! Натане, прошу, не чіпай його! Будь ласка! Молю тебе! Натане!
Я хапалась за нього, намагалася зупинити, але він просто не звертав на мене ніякої уваги.
Я глянула на Тоні. Він стояв на місці й з викликом чекав на Натана. Він був готовий! Все, що він робив, він робив навмисно! Він приїхав сюди заради цього!
Коли Натан порівнявся з Тоні, я приготувалася до найгіршого. Але Натан просто мовчки подивився брату в очі, обійшов його та пішов у нашу спальню. Я побігла за ним.