Розділ 1 "За поштовхом вітру"

Хмари набухали від люті, блискавки гучно гриміли б’ючи по пустельним рівнинам. Злива міцними ударами билась о вікна — скло тремтіло. Чи не чудова погода, щоб обміркувати свої плани, дивлячись на весь цей буревій природи? Так само й міркувала велична постать, що всідала на троні. Вдягнений в нічного неба вуаль його тіла та навіть обличчя не було видно, тільки невеликі зелені цяточки що мерехтіли замість очей. Нерухомо, поглядом з висока, володар дивився як по залу збентежено бігають слуги. Побутовий ранок не давав покою їх бідним ногам, що під кінець дня тільки і тремтіли від втоми. І так день за днем, тиждень за тижнем.

— О, благочестивий Володарю — увійшовши в широку залу, мовив чоловік знатного, на перший погляд, роду. Одежа пістріла різнокольоровими, дорогими, пряжами, що поєднувались золотистими нитками, а на голові ніжно сидів мішкуватий капелюх. — сьогодні зорі пророчать великий та щасливий день для ваших земель.

— Зорі пророчать? — Думи постаті на троні перервались, вперше за останні години, тіло воліло рухатись. Тяжкими кроками Володар наблизився до вікна; молодий чоловік йшов за ним нога-в-ногу. — Подивись, Сервус: за вікном не те що зірок, навіть шматка неба не розгледіти. А щодо моїх земель: нема мені діла до тих мерзенних жебраків. Ти чудово знаєш, що я не затримуватимусь на цьому плані: моє тіло не закінчене.

            — Мій Королю, да буде сповнений ваш світлий розум мудрості й терпіння. Зорям не треба бачити мене, щоб говорити. Я чую кожен голос в небі, і хором всі вони співають ваше ім’я - Король всих Королів. — Захопивши увагу свого володаря, Чаклун повільно пішов залом, а згодом коридором.

— Ти дійсно віриш в цю легенду? Я багато разів стикався з данними пророцтвами, івсюди одні й ті самі строки: «Сто років поспіль існувала Столиця всих Столиць…»

Сервус перехопив ініціативу, повільно рушаючи залами:

«Король всих Королів на троні восідав.

І в темну ніч прийшов в його покої демон,

І був він одим з його синів.

Корона пошатнула,

Блиснули в світлі камінці.

"Чого забув в моїх покоях?"

Слова гриміли поміж стін тісних.

А демон посміхнувся, рукою вскинув.

В туж мить син каже:

"Королю Королів всевладний, твій син прийшов з візитом.

Зустрінь його почетну славу, що в вічних війнах зародилась.

Прийшла мені погана новина —

Пав брат мій, від руки твоєї."

Гром за вікном гримить, лютує вітер.

Слова пішли із вуст царя:

"Вітаю тебе, сину мій!

Мені відомі твої думи.

Не злись — так було треба.

Твій брат хотів завдати мені шкоди:

забрати честь, забрати владу.

За те я покарав його мечем — і пала слава.

А гром гримить, ще більше гніва вітер.

Розправши крила демон каже:

"Да буде знати твій народ,

Який же гріх ти взяв на себе:

В ті дні, коли синам ти владу дарував

Вони давали тобі клятву.

І відповідь твоя була такою:

"Сини мої, даю вам право володорювати.

Але умова є одна — я ваш Феод, а ви васали!

І з цього дня — Король я Королів"

На тому порішали.

І ось пройшло сто років.

В цю темну ніч зрікаю я тебе престолу:

Твій гріх переоцінити неможливо —

Бо вбив ти сина, влади ради!

Чого же коштують слова,

Коли Король всих Королів начхав на них?

Ти сам синам своїм умови ставив —

Словам твоїм боги веліли.

А ти, мерзенний, так легко зрадив...

Тож проклинаю я тебе на вік:

Нехай твоя потворність послугує покаранням,

а землі всі твої зав'януть,

Як серця ритм у сина.

З тих самих пір нема Столиці всих Столиць.

Сади зав'яли, річки всі стали болота.

І тільки грім гримить поміж лісами,

Де дух блукає короля….»[ОзM1] 

Розповідь захопила увагу: непомітно для самого себе Морфей прийшов до покоїв придворного чаклуна. Безлад що пишними букетами цвів в кімнаті на диво не смердів.

— Прийшовши до цих руїн я зустрів їх в такому самому стані. Бачу ти не сильно переймаєшся чистотою - це не по статусу придворного чаклуна.

— Мій Король, Всі ці руїни мовлять  слова століть. Кожна цеглина бачила ті давні дні, що я застав будучи немовлям серед зірок. «Чи дійсно ти віриш в цю легенду?» - питала ваша світла голова. І відповідь моя - ні, не вірю. Я знаю.

— Мій час й терпіння спливає: немає мені часу на такі безглузді розмови. Завтра як тільки перший промінь сонця вийде за горизонтом я мушу рухатись в похід. Буря мечей тільки і чекає коли звук копит та лат буде горланити небесами.