L. Я все памʼятаю

Вони приїхали у Лондір на заході сонця. Юндера впізнати одразу і без зайвих питань відкрили перед ним ворота. На Ріну ніхто з вартових навіть не звернув уваги. Бути за стінами столиці знову було дивно. Жінка озиралась, видивлялась знайомі будинки й навіть людей. За вісім років майже нічого не змінилось. Лондір так і лишився крихітним штучним містом з мармуровим палацом у самих гір.

Ріні навіть здалось, що вона впізнала кількох слуг, коли вони заїхали у внутрішній двір перед резиденцією короля. Жінка нижче опустила голову, боячись, що Ріоталі будь-якої миті визирне з вікна і побачить її. Перед сходами до палацу Юндер зупинив її.

— Прошу, віддай ніж, — пошепки попросив він.

Ріна удала, що її обурила його настороженість, але не стала сперечатись. Зняла з пояса ніж і віддала його чоловікові. Юндер своєю чергою віддав Рінин ніж, свій і пістоль одному з вартових, що стояли на вході.

— Сповістіть короля про мій візит, — наказав генерал.

Слуга зник у коридорах, а Юндер з Ріною повільно пішли у напрямку кабінету Ріоталі. З кожним кроком їй було все важче. Руки тремтіли, і навіть ноги не слухались. Юндер помітив її нервовість, але зрозумів по-своєму.

— Я буду поруч, — прошепотів генерал. — Тобі ніхто не нашкодить.

Але Ріоталі міг. Найбільше Ріна боялась, що він зможе зупинити її поглядом. Та сила, яку він мав, та, за допомогою якої він утримував її на місці, поки душив, була поза межами її розуміння. Головне, не дивитись йому в очі. Не дивитись в очі. Маленький ніж Ріна вже дістала з чобота і надійно сховала в рукаві. Вже не раз вона блискавично витягувала його і вирізала смертельні візерунки на шиях ворогів. Впорається і зараз. Не схибить. Буде лише секунда. Але цієї секунди достатньо, щоб вбити когось.

— Може ти хочеш спершу побачити Пармелію? — запропонував Юндер.

Ріна підняла до нього зблідле обличчя і покачала головою. Як би не хотіла вона побачити дівчинку, не можна було втрачати ні хвилини. Чим довше Ріна була у палаці, тим меншими були її шанси на успіх. Жінка пришвидшила крок, і Юндер поспішив за нею.

Вони дійшли до кабінету в той момент, коли слуга був всередині. Двері були прочинені зовсім трохи, і крізь цю щілину Ріна зазирнула у кімнату. Зазирнула і скамʼяніла. Усередині була дитина. Хлопчик від нудьги роздивлявся візерунки на підлозі, які могли зацікавити хіба дитину його віку. Ріна не знала його, але швидко зіставила вік, схожість, і зрозуміла, що це Масахіко. Вона зробила крок вліво і побачила край блакитної сукні. Виходить, Джина теж була всередині. Вони перевали сімейну розмову.

— Генерал Сафонський? — почувся здивований голос Ріоталі з-за дверей. — Ти впевнений? Він має бути в Баконії! Запроси його зараз же.

Голос короля повернув Ріну до реальності. Так, там дитина. Ні, це не змінить її плану. Вона міцніше стисла зуби й зробила глибокий вдих. Юндер щось шепотів, але жінка вже не чула. Двері прочинились знову, зовсім трохи, так, щоб слуга міг вийти.

— Ви тут… — пробурмотів він. — Прошу, заходьте.

— Але Ріоталі, ми мали обговорити наш відʼїзд, — наполягала на своєму Джина.

— Після того, як я поговорю з Юндером, — роздратовано обірвав її Ріоталі. — Ідіть!

На секунду Ріна з полегшенням видохнула. Зараз вони вийдуть. Але ще до того, як двері відкрились, Юндер ступив до них і штовхнув усередину.

Або зараз, або марна смерть.

Ріна зайшла вслід за генералом. Один коротким поглядом вона обвела кімнату і присутніх. Першим її помітив Масахіко, він зацікавлено глянув на жінку й усміхнувся. Тоді Джина повернула голову, і очі її здивовано округлились. Ріоталі обходив стіл і був обернений спиною, коли вони увійшли.

— Ялі, я… — почав Юндер, але Ріна не чула.

Він говорив щось далі, по інерції, навіть коли жінка у два стрибки перетнула кімнату і висмикнула з рукава ніж. Ріоталі обернувся на звук, здивовано завмер. Він витягнув руки вперед, обороняючись, але ще до того, як зміг усвідомити, що відбувається, ніж встромився йому між ребер. Серце людини, алітерець він, уліадець чи мегін, знаходиться вглиб на відстані до трьох дюймів. І її ніж був достатньої довжини, щоб дістати до нього. Ріна вдарила раз, другий, і лише тоді наважилась підняти голову. Зазирнути у нажахані світло-блакитні очі.

— Це за Астрі.

Провела лезом по його горлу, розриваючи ніжну шкіру.

— За Джеймса.

Вона хотіла ще подивитись на обличчя Ріоталі, але Юндер відштовхнув її в сторону з такою силою, що Ріна не втрималась на ногах, відлетіла в шафу і впала на підлогу.

— Ялі! — Генерал спробував затиснути рану на горлі короля. — Ялі, ти чуєш?! Ялі!

Джина з криком, який розбудив би навіть тих, хто заснув у іншому кінці Лондіру, схопила на руки Масахіко і вискочила у коридор. Ріна не зупиняла її. Нехай біжить. Нехай розкаже. Живою вона і не планувала вибратись звідси.

— Ялі! — продовжував кричати Юндер.

В останню секунду свого життя Ріоталі спробував прошепотіти щось йому. Нарешті зізнатись у таємниці, яку ховав від всіх стільки років? Але Ріна розрізала не тільки артерію, вона й пошкодила йому голосові звʼязки. Секунду Ріоталі ще рухав губами, а в наступну — погляд його згас, і він витріщився скляними очима на стелю.

— Зроби щось! — закричав Юндер до Ріни, наче забув, що це вона і всадила ніж в серце короля.

Жінка піднялась і зазирнула в залите кровʼю обличчя Ріоталі.

— Він мертвий, — заявила вона.

Юндер витріщився на тіло. Продовжував затискати рану на горлі, наче це могло чимось допомогти. Менше ніж хвилину тому вони ще стояли в коридорі, менше ніж хвилину тому він чув голос свого друга, менше ніж хвилину тому він привів свою дружину, щоб вони поговорили з королем. Він сам її привів.

Чоловік озирнувся і глянув на Ріну, яка витирала кров з рук об кожух.

— Що ти наробила? — прошипів він.

Мегінка не змінилась в обличчі. І Юндер зрозумів, що вона це планувала. Вона планувала все з самого початку. Прикидалась німою, прикидалась слабкою, прикидалась доброзичливою. Юндер обернувся до тіла Ріоталі й знову спробував покликати його: