ГЛАВА 55

       Рита.

       І що я тут забула? Наче ж вже все зроблено.

     Та того типа я теж знаю, якщо не віддам йому решту грошей то і додому прийти не погребує, а навіщо мені зайвий раз привертати до себе увагу. Це ж не трусики в примірочній гіпермаркету поцупити, за таке більш серйозна відповідальність. 

       Але хто не ризикує, той вічність займає лавку запасних.

— Агов, кралю. - з’явився нізвідки, я аж перелякалася. - Та не сіпайся, свої.

     Який він “свій”, так “кримінальна одиниця”, яка не гребує брудним підробітком заради легкого кайфу. 

— Ось, тримай. - озирнулася та дістала гроші з сумочки. 

— А поцілувати? Як винагороду, я ж все добре зробив. Кажуть дівку в лікарню забрали.

— Іншого разу. - намагаюсь приховати огиду та якомога швидше забратись з цих кущів.

— Ну ти якщо надумаєш, знаєш де мене шукати.

— Знаю, знаю. - мельтишу звідти так швидко, як тільки можу. 

     Наче й не торкався мене, а відчуваю його клейкі та чіпкі руки на собі всюди. Витираю долоні об себе, але це відчуття не зникає.

      Ось вже і мій будинок поряд.

      Знову ловлю переляк, цього разу від мелодії дзвінка мого власного стільникового телефона. 

— Алло. - приймаю виклик і чую голос Лідки. - Я щойно бачила Свята в супермаркеті.

— Якому? - жадібно ловлю кожне слово. 

— Маркет, що поряд з його домом.

— Чудово. - відбиваюся і лечу туди.

     “Ну куди ж він подівся?” - роззираюся навкруги.

     “Нарешті”

     Задоволено посміхаюся, та на всяк випадок дістаю з сумочки дзеркальце. Так, макіяж наче на місці. Лишилося “випадково” потрапити йому на очі. 

     Хапаю з полички першу ліпшу пляшку зі соком і впевненою ходою крокую йому назустріч.

— Ой, Святе, любчику, яка приємна несподіванка. - співаю солодким голосом, та той не поспішав реагувати, більш того, жоден м’яз не сіпнувся на його обличчі.

— Привіт. - сухо промовляє Красинський.

      “І все?”

      Знав би він на які ризики я пішла заради цього сухого “привіт”!

— Як справи? - знову почала першою, розуміючи, що вже на півкроці до нав’язливості. 

— Рито. Вибач. Я поспішаю. - і знову від нього такий холод, що аж мурахи по всьому тілу.

      Де той колишній Свят, який намагався заволодіти моєю увагою? 

      Невже і зараз віддасть свою перевагу Іванці, навіть після того, що з нею сталося? 

      Обере - співчуття та жалість, замість моєї молодості та вроди?

      Де я прорахувалася? 

      А ще гадала, що все під контролем, що гарно знаю його.

     “Нічого, Красинський, ти ще прибіжиш до мене.” - намагаюся втішити себе, але від власних слів стає ще більш гидко.

      І не лише від слів, від себе теж, та від своїх вчинків. Але події вже сталися…

      Та огида не єдине почуття, яке зараз вирує в моєму серці, яскравіше за огиду палає в грудях те, що я отримала насолоду від помсти. 

     Дивно, правда, що таке взагалі можна відчувати одночасно. Огиду від вчинку, і задоволення від результату. 

       “Я все ще гарна, а вона… а вона більше ні!” - повторюю по колу.

       Мій час ще настане, Красинський! Ось побачиш! Кращої не знайдеш!

      Посміхаюся та вдихаю повітря на повні груди. А потім переводжу погляд і зустрічаюся очима з двома молодими матусями. Якщо не помиляюся я їх вже колись бачила. Так, згадала - в школі одній навчалися. Здається ще одну з них Міланою кличуть. Танцювали разом у гуртку в молодших класах.

        І чого вони на мене так вирячилися?

        Мілана.

        От тобі  й сходили за покупками для малечі. 

— Ти теж подумала те ж саме? - цікавлюся в Майї.

— Та все як два плюс два скласти. На що взагалі вона розраховувала? Невже так можна за хлопцем упадати? - закатала очі під лоба подруга та потягнулася до полички з молоком.

— Може Святу розповімо про нашу здогадку? - мружу очі й проводжаю поглядом Красинського, який вже прямує на вихід.

— Краще одразу в поліцію повідомити. - запропонувала вона.

— Чекай. Я не впевнена, що зможу впізнати того типа. Та я бачила його лише коротку мить біля Іванки. — замислилась я. — І ще секунду - цю кралю з ним під сусідським будинком, напередодні.

— То вже нехай поліція з’ясовує. Наше діло маленьке - підкинути мотив. - та рішучість подруги вже не зупинити.

— Як так можна взагалі. Доби не минуло, а ця Ритка вже перед Святом хвостом крутить.  - складаю руки на грудях.