ГЛАВА 50

     Іванка.

     Лише встигла відійти метрів на тридцять, трьох хвилин не минуло, як я попрощалася зі Святом, а Михась, щоб його, вже тут як тут.

— Чому не сказала, що йдеш на закупи? Я б допоміг! - незадоволено цідить Михайло.

— Бо чудово впоралася й сама! - відповідаю йому.

     Та той вже нахабно вириває пакунки з рук. 

     “Лицар блін. Ладен лише похизуватись останні п’ятдесят метрів перед мамцею та сусідками, які висілися біля будинку, як сороки на гілці. Наче інших справ не мають.”

— Ой, а я ще гадала, куди це Іванка з самого ранку зникла та не попередила! - почала причитати Клавдія Степанівна. - А вони з Михасем все по магазинам…

      Та й дійсно, треба ж таке, оком не встигла кліпнути вона, як я зникла, та ще й мала необережність нахабно її не попередити. 

— А ціни ж космічні… - вже не зупинити тітку Клаву.

      Чужі гроші рахувати легко!

— Ой, Михасе, який ти вже дорослий… Який турботливий… - почали наспівувати тітчини подружки. - Не хлопець - знахідка!

       Той нахаба аж плечі розправив та підборіддя задер догори. 

      Варто було нам відійти, як Клавдія Степанівна щось почала наспівувати своїм коліжанкам про: гарну пару, невістку…

       “Серйозно?”

       Ото вчепилася в мене та батьківську квартиру, як той бійцівський пес, усією щелепою. Напевно здивується, коли їй та її Михасеві, гарбуз дістанеться!

— Дякую! - вихоплюю пакунки. - Далі я сама.

       Той аж рота відчинив, спіймавши облизня.

— Може на каву сходимо? - кидає Михайло і для чогось виходить на моєму поверсі, от причепа.

— Роботи багато, сам бачиш! - пересмикнула плечима й дістала ключі з кишені.

        А він все тупцює під дверима. Невже чекає, що запрошу до квартири? 

       “Вже точно обійдеться!”

— Може треба щось допомогти? - переминається з ноги на ногу.

       “Та ти вже допоміг зі Святом! Тож більше не варто!” - подумки відповідаю.

— Мені нічого тобі запропонувати! Тож бувай! - намагаюся зачинити двері, але той вставляє ногу  в отвір.

       “А це вже досить нав’язливо! Як ще йому натякнути, що в нього немає шансів?”

     Нарешті мені вдається зачинити двері. Притуляюсь хребтом до дерев’яного полотна і з полегшенням видихаю.

         Тільки встигла перевести подих, як мій стільниковий оживає.

— Як ти доню? - лунає зі слухавки ніжний мамин голос.

— Нормально. - сутужно зітхаю.

— А насправді? - стурбовано запитує вона.

         Материнська серце не обдуриш, воно все відчуває, навіть на відстані.

— Майже вже закінчила… - намагаюсь змінити тему.

— Іванко, хіба мова про ремонт? 

— Все добре. Ні… не добре! Тітка Клава з Михасем проходу не дають. Мамо! Сусідка за мене вчепилася і вже подумки одружила з Михайлом та облаштовує нашу квартиру. 

— А ти? - поцікавилася мама.

— А що я? Я його терпіти не можу. Той Михайло зовсім не такий, яким здається. І його матір теж! Він підлий та брехливий та ладен на все, аби досягти своєї мети. 

— І зараз ця мета ти, доню? - вже про все здогадалася вона.

— Так! - зітхаю.

— Протримайся ще трішки. Ми з батьком приїдемо на вихідні. - спробувала підбадьорити.

— Спробую. - сутужно зітхаю. 

       На словах звучить легко, а як насправді виконати обіцянку, коли Михайло проходу не дає?

       Михайло.

       Зайшов до батьківської домівки. Катька, як завжди десь поділася. 

       Відкриваю холодильник, проходжуся поглядом по поличках. 

— Борщ! Чудово. Підійде. - дістаю тарілку з шафи та наливаю щедру порцію.

      Щойно першу ложку відправив до рота, як в передпокої почувся шерех, а вже за мить пролунав материн голос.

— Це ти Михасю? 

— Так. - відповів з повним ротом.

— А що це ти тут огинаєшся? - поцікавилася, підперши боки руками. - Чому не на роботі?

— Вихідний. - буркаю, кутиляючи язиком.

— Зголоднів? Їж синочку! - люб’язно посміхається. - А як справи з Іванкою? Ви вже пара?

— Ніяк! - роздратовано пирхаю.

— От же ж бовдур! - її настрій стрімко змінився. - Тобто власна квартира тобі не потрібна? Діждуся на старості турботи… - завелася, як стара платівка.

— Мамо…

— Що мамо? Тебе вчити як за дівчину піклуватися? Квіти хоч раз подарував? Можна ж і не витрачатися… На клумбах сусідніх, он які хочеш!