ГЛАВА 49

      Рита.

     Вальяжно потягую через соломинку ще гаряче капучіно на футкорі у величесному будівельному гіпермаркеті.

— Я вже ніг не відчуваю. - скаржиться Лідка, напхавши повного рота тістечком.

— Ще трішки! Я майже знайшла ту квітку, яку шукаю. - бурмочу їй.

— Можна було знайти квітковий магазин і неподалік з домом… - продовжує бубоніти подруга. - Хоча… - затихає і починає стріляти оченятами в симпатичного хлопця, який щойно пройшов повз.

      Та хлопець і не думає звертати на неї увагу, тож розчарувавшись, вона швидко повернулася до розмови.

— А що там в тебе з Красинським? - знову затягнула знайому пісню та.

        “Пу-пу-пу, наче теми іншої у подружки не знайшлося! Бісить!”

— Все по плану. - швиденько відрізала, аби не розгортати цю тему.

— Тільки твій план, напевно, хріновий. - підсумовує вона і витріщається кудись в геть інший бік.

        Та й я, не вигадала нічого кращого ніж привстати і теж поглянути туди ж.

         “Трясця!” - сіпаюся і всередині все стискається від пронизливого болю.

— А Красинський взагалі знає про твоє прагнення щодо нього? - в’їдливо питає Лідка.

         Ще б пак, саме в цю хвилину, Свят турботливо допомагає тій дівці - Іванці, класти щось до візка. І вона поряд, як той ліхтар, світиться вся. Фу. 

         Стійка відраза, заздрість, розчарування та ревнощі - тут як тут. Це ж треба було натрапити на них. Невже не знайшлося іншого місця для прояву їх любощів…

— Здається, подружко, в нього геть інші плани! - продовжує докучати, забиваючи останній цвях у мої ставлення до себе та самоповагу.

          “Чим я гірша?” - розмірковую мовчки.

          “У всьому винна та дівка. Аби вона не з’явилася, Свят був би зі мною!” - підсумовую подумки.

— Визнай, люба, ти програла! - підливає олії у вогонь Лідка, і її слова лише додають обертів до моєї злості та образи на цей світ і на ту дівку теж.

— Ще ні! - ціджу роздратовано, мої руки мимоволі стискаються в кулаки.

— Та де вже. - глузливо відповідає Лідка.

           Схоплююсь з місця й, несусь в протилежний бік.

— А квіти? - вигукує мені вслід.

        Та я вже погано можу відіграти виваженість та байдужість, щоб зберегти власне обличчя. Ці почуття вмерли разом зі шматком мене. 

          Даремно, сподівалась, що Свят швидко забуде про своє миттєве захоплення, або ж, отримає від неї те до чого прагнув, і знову переключиться на мене. А я б вже не розгубилася… Та не так сталося, як бажалося. Треба визнати, я помилилася, щодо Свята.

          “Обіцяю, я їй Красинського не подарую!” - присягаю собі.

          Іванка.

         Шкода, що наша маленька подорож разом до будівельного гіпермаркета так швидко закінчилася. Та й чому я дивуюся, зі Святом час просто летить. А хочеться повільно смакувати кожен момент.

— Дякую за допомогу. - тихо промовляю, дорогою додому. - Що знайшов час.

— Хіба може бути по іншому. - посміхнувся і поглянув з ніжністю на мене. 

— Ти можеш зупинити автівку за рогом? - сором’язливо цікавлюся у нього.

— Це точно необхідно? - перепитує і його вилиці напружуються. 

         У відповідь я лише почервоніла.

— Сусіди-и… - протягнув Свят і його вилиці відразу напружилися.

— У тітки Клави, язик без кісток. - сутужно зітхаю. 

— Але ж пакунки. Хоч їх можна донести? - питається.

— Ні. - хитаю головою. - Не варто.

— Як ти сама їх донесеш аж до домівки? - стискає сильніше кермо, помітно, що нервує. 

— Вони не дуже важкі. Якось впораюсь. - намагаюся переконати хлопця. - Потерп, зовсім трішки. 

— Просто мені треба нормально поговорити з твоїми батьками, і тоді та тітка Клава, разом зі своїм синком, підуть під три чорти! - випалює Свят.

       Все ж таки, Свят прислухався і припаркував свою автівку біля узбіччя щонайближче до будинку, але так, що з-за кущів неможливо нічого розгледіти з вікна.

— Дякую! - відчуваю, як його тепла долоня торкається моєї потилиці.

— Ввечері побачимося? - зазирає мені в очі, а потім повільно скорочує відстань до моїх губ.

— Маю надію, якщо нічого не завадить! - лише встигаю вимовити і його губи ніжно накривають мої й, приємні хвилі насолоди розливаються тілом.