ГЛАВА 37

     Іванка.

    Свят стоїть обпершись об свою автівку і не відводить погляду від мене. Відстань солідна, але я впевнена, що він суцільно зосереджений на мені.

   Чи не дивно? Адже сам повівся некрасиво, якщо пригадати те сповіщення в месенджері. Передумав? Вирішив, що знову кинуся до його ніг, як те щеня? 

     От тільки серце зрадницьки майже вистрибує з грудей від хвилювання.

     Позбуваюсь сміття, закинувши в контейнер і відводжу погляд.

— Пф! Хто б сумнівався! — коментує Михайло в’їдливо. — І хвилини не минулося, як на шиї Красинського вже хтось та повис!

     Я крадькома озираюся в його бік і помічаю стару знайому Ритку, яка за мить вже встигла кинутися йому в обійми.

    А я ще наївна дурепа вирішила, що він чекає на мене. Скільки ще разів я сама себе обдурю? Скільки бачитиму те, чого насправді немає? 

— Ходімо. — подруга хапає мене за руку і тягне в бік будинка.

— І що тільки дівчата в ньому знаходять… - співає поряд з моїм вухом Михайло, так би й вцідила цьому нахабі поміж очей.

— Те чого в тобі ніколи не було і не буде! - огризається Катька.

     “Невже і її дістати встиг?”

    Про моє розчарування, думаю, вкотре розповідати не доцільно. Вважаєте, що з плином років навчилася нічого не відчувати до нього? Та де там. Хіба що ліпше маскувати почуття, заганяючи в найпотаємніші закутки своєї зраненої душі.

      Свят.

      Ще раз спробую.

      Я мушу, інакше не матиму спокою.  І знаю, що не варто, адже сама ж заблокувала мій номер. Хочу дізнатися, що то було… Причину. 

      Тому і огинаюся вже третю годину неподалік її вікон. І ось нарешті…

     Вона. І серце завмирає як у того шмаркавого підлітка, щойно вона вислизнула з під’їзду. Але не сама.

      “Трясця! Ця “група підтримки” хоч інколи залишають її саму?”

     Здається, що світ зупинився, що є тільки ця мить і вона. Настільки дівчина заволоділа моєю увагою, що незчувся, як поряд опинилася Ритка. Та аби тільки опинилася, нахабно повисла на моїй шиї.

— Привітики! Яка приємна несподіванка! — цілує в щоку.

— Привіт. — сухо відповідаю, хапаючи її за зап’ястя, щоб вона врешті-решт розтиснула руки.

      Вже мовчу про те що окрім огиди в цей момент не відчуваю нічого. 

      Це ж треба! Навмисно не вигадаєш такої ситуації. Від безсилля аж вилиці напружуються. 

      Що тепер? 

      Може крикнути? Позвати Іванку. Та вона й не дивиться у мій бік. Їй вистачило, напевно, й того, що Ритка поряд. 

      “Трясця… трясця… трясця!”, - від безсилля перехоплює подих до нудоти.

— Рада тебе бачити… — зазирає мені в очі Ритка. — Ти якийсь дивний. — підсумовує.

     А я мовчу, просто не в силах промовити ні слова. Відступаю на крок. Сідаю за кермо, і мені байдуже, що про мене подумає Маргарита. 

— Святе! — кричить роздратовано. — Хіба так ввічливо.

     Та я вже тисну на газ. Автівка різко рветься вперед. Адреналін стукає в скронях. Розганяюся на стільки на скільки дозволяє дорога, стрімко прямую за місто де вже точно можна буде витиснути на максимум. 

       Рита.

     Припустимо, натрапити сьогодні на Свята для мене не така й несподіванка. Чомусь здогадалася під чиїми вікнами його слід шукати. І не помилилася. 

      Ну що, Михасю, дивись і вчись, щоб потім знову не докучав мені зі своїми пропозиціями. Там де ти вчився я вже викладала. Навіть ще краще, що ця дівка, як її там - Іванка, здається, не сама. 

Виринаю з-за автівки Красинського і обіймаю. Наче по дружньому, із ввічливості, як старого знайомого, але трактувати можна й по іншому…  правда? 

      Здивований, Михасе? Думав що я потребую твоєї допомоги? Ще чого вигадав? Бути тобі винною? Переб’єшся! 

       Та не так сталося, як того мені хотілося. 

       Красинський вже точно мені не зрадів! Його вилиці напружилися, погляд суворий, колючий, чужий, відсторонений… Я й кліпнути не встигла, як він провів ту дівку поглядом, вскочив у свою автівку, і вже за мить, його як вітром здуло.

— Святе! Хіба так ввічливо! — вигукнула, не стримавшись, закашлялася від пилу, який підняла його автрівка рушивши.

       Ось тобі й поговорили. Нервово притупцьовую та роззираюся навкруги, чи бува ніхто не бачив моєї поразки.

        Хоча з іншого боку, одна глядачка точно побачила саме те, що треба було. Тож на сьогодні досить і цього, а далі щось та вигадаю! Я ж бо розумниця в себе!