ГЛАВА 34

     Іванка

— Ходімо, синочку, — продовжує його матір, допомагаючи піднятися з землі, наче він сам не впорається.
     Мовчки плетуся за ними слідом сходами до ліфта. Як виявляється, ця парочка навіть не збирається йти до себе — тиснуть наш поверх і, так завзято, наче це їхня домівка, без дозволу крокують далі знайомим маршрутом.

— Це ж що відбувається? — не вгамовується жінка. — Посеред дня накинутися на мого сина…
— Мамо… — кволо стримує її Михайло.

     «Чи не занадто останній вжився в роль жертви? Звісно, в цій ситуації я не кидаюся з низького старту захищати Свята, але ж і Мишка добре знаю — вже навчена, та й не раз постраждала від його витівок».

— Ось тепер, сусідонько, ти на власні очі бачиш, хто такий Красинський… — не встигає закінчити Клавдія Степанівна.
— А що сталося? — запитує мій батько, витираючи рушником мокре волосся, вийшовши з душу.
— Що сталося? — знову переходить на ультразвук сусідка. — Поглянь, як щойно обробив мого Михайлика залицяльник вашої Іванки!

      «Хтось закриє цій жінці її чорний рот?» — бурмочу подумки.

— Ось я цьому шмаркачу!.. — батько стискає руки.
      Тут я не на жарт перелякалася. 

— Хіба залицяльник? - здивовано кліпає моя матір. — Здається Іванка сама зітхала за Святом, але то вже давно минулося. Правда ж доню?

      А я стою, як води у рота набрала. 

— Сідай ось сюди, — мостить дупу свого синочка на наш стілець. — Треба щось холодне до синця на лобі прикласти.
«Якби Свят вирішив дійсно вдарити Михайла, то точно не бив би його по чолі!» — промайнула думка.

— Розкажи, що між вами сталося!? — продовжує допитуватися Клавдія Степанівна.
Михайло зиркнув спідлоба на мене.
«Терпіння, Іванко, терпіння!» — повторюю, наче мантру.

— Я сказав, щоб він відчепився від Іванки, бо пограється й кине, як інших! — тихо промовив, із насолодою спостерігаючи за мною.
— От же ж покидьок! — прошипіла жінка.

     Реакція моїх батьків теж не забарилася: тато знову стиснув кулаки, а мама нервово прикрила долонею рота.
— А я й не здивована! — вилила чергову порцію бруду сусідка. — Куди тільки очі дивляться у сучасних дівчат! — запричитала.

      «Взагалі-то я ще й досі знаходжуся у цій кімнаті!»

—  Що значить пограється? Я сама можу подбати про себе! - огризаюся.

— І тоді він накинувся на мене! — додає Михайло, знову перетягуючи всю увагу на себе.
— Щоб я біля тебе цього типа більше не бачив! — вигукує мій батько.

     «Ця реакція досить передбачувана, зважаючи на те, як тато ставиться до наших із мамою кривдників. Добре хоч, що у нас по життю їх майже не було!»

      Та в цей момент увага, прикута до Михайла, перемикається, бо пролунав дзвінок у двері. Катя прийшла.
— Катрю! — вигукує Клавдія Степанівна. — Тут щойно таке було!..

       «Невже вона зараз почне переповідати все з початку?» — кусаю нервово губи.

— А ти що? Вже все зробила? — примружує очі сусідка.
— Так! — кивнула подружка.
— Спритна ти! — відповіла доньці.

     «Мені лише здається, чи Михайло справді не зводить очей із Катерини, наче гіпнотизує її? Якось дивно це виглядає, і я не до кінця розумію, що відбувається».

— Щось ми загостювалися, — нарешті спохопилася тітка Клава, поглянувши на годинник.
     «А я вже встигла вирішити, що ця щаслива мить ніколи не настане!»

— Я трішки залишуся з подружкою! — проспівала прохально Катя.
— Іншого разу, — пробурмотів Михайло, накульгуючи, наче бився одразу з п’ятьма, й потягнув сестру за собою.
— Але ж… я все зробила! — запротестувала вона, та він лише міцніше стиснув її руку.
— Я сказав… — тихо прошипів їй на вухо, але я почула.

     «Чи не занадто дивно це все виглядає?»