ГЛАВА 25

      Іванка

     Насолоджувалася тишею я недовго, бо й не зчулася, як заснула. Проспала майже до самісінького вечора, а прокинулася від нестерпного болю. Боліло горло, голова і все тіло. Сто відсотків — температура в мене зараз чималенька.

     Поряд завібрував стільниковий телефон, а на екрані засвітився абонент — Катя.

— Алло, — прохрипіла у слухавку.
— Як ти? — почувся стурбований голос подружки.
— Нормально, — збрехала, бо нащо їй зайвий раз перейматися за мене. — Ти сама як? Потрапила до стоматолога?
— Ще ні, — натужно зітхнула вона. — Ледве на ранок вийшло домовитися. Якісь невблаганні у нас лікарі з чергою на пів року вперед. Випила протизапальне, намагаюся медитувати, щоб хоч якось відволіктися.
— Ясно, — відповіла я.
— Ти витримаєш без нас до завтра? — запитала з надією в голосі Катря. — Звісно, я можу відправити Михайла на ніч до тебе, але щось мені підказує, що ти цього зовсім не хочеш.
— Вгадала, — посміхнулася й одразу пожалкувала, бо по голові пішло відлуння болю. — Не переймайся, в мене все добре. Нічого не бракує.

      «Окрім ліків від застуди», — додала подумки.

— Якщо щось буде потрібно, одразу телефонуй! Гаразд? — Катя зробила наголос на останньому слові.
— Добре, — промовила я радше те, що вона хотіла почути, аніж правду.

     Перше, що я відчула, щойно завершила розмову — це справжнісіньку паніку. Сама в чужому будинку, та ще й хвора.

       Повільно зійшла сходами, бо слабкість була страшенна. Дійшла до кухні.
      Здається, в цій шухляді колись бачила аптечку. Так і є. Розкрила: ліки від алергії, репелент від комарів, засіб від отруєння, порошки від печії.

       «Невже ця родина ніколи не хворіє на застуду?»

— Чудово! — вигукнула в розпачі й відчула новий напад болю.

     Цікаво, чи є аптека в цьому місці? Та звідки мені знати! Навіть за продуктами завжди їздив Михайло, і то в нього цей процес займав купу часу.

        «А якщо?..» — прокралася думка.
        «Ні, а це вже точно ні!» — наче дві сили боролися в моїй голові: бажання і здоровий глузд.

       Але якщо обирати між болем і сором’язливістю, вибір очевидний. Тут хто завгодно стане сміливим, аби тільки не страждати.

       От і я не стала винятком. Від кухні до вхідних дверей шлях коротший, ніж угору сходами.

      Намацала на поличці ключ, зачинила двері. Обережно, аби не викликати новий біль, рушила до хвіртки.

      Опинившись за межами будинку, озирнулася й... попрямувала згідно з маршрутом, який підказувала запалена свідомість.

       Глибоко вдихнула й, доки не встигла передумати, швидко натиснула на дзвінок. Серце шалено заколотилося, аж у скронях запульсувало.

       «Ну ні — так ні!» — вирішила моя нерішучість. Я вже навіть встигла відступити, щоб накивати п’ятами, як у цей момент двері відчинилися, і на порозі з’явився господар.

— Нічого собі! — здивувався Свят, запустивши долоню у свою шикарну гриву.
— Привіт, — тихо пропищала я, бажаючи, щоб земля провалилася під ногами. Але моє бажання не здійснилося, а відступати вже було запізно.
— Симпатична піжамка! — Свят закусив нижню губу, розглядаючи мене.
— Трясця, — прошепотіла я ще тихіше, усвідомлюючи, що залишилася в рожевому топі й шортиках з ведмедиками.

        Та, мабуть, мій стражденний вигляд стер з його обличчя посмішку. Хлопець спохмурнів і серйозно поглянув на мене.

— З тобою все добре? — поклав теплу долоню мені на плече.
— Ні, — червонію, хоча куди ще більше, коли температура точно зашкалює. Кусаю пересохлі губи.
— Ти гаряча! — його пальці торкнулися мого чола, і по тілу побігли мурахи.
— Вибач, що потурбувала, але я, крім тебе, тут нікого не знаю… — почала виправдовуватися.
— Проходь, — Свят відступив убік.
— Напевно, не варто… Просто, якщо в тебе є ліки від застуди… — відчула, що сили закінчуються.

        Та Свят уже підхопив мене на руки й упевнено поніс до свого будинку.

      У його обіймах було так надійно й безпечно. Притулилася, боячись поворухнутися. За кілька хвилин він обережно поклав мене на крісло й присів поряд.

— Де болить, що болить? — схвильовано запитав, тримаючи мене за руку.

       А мені подумалося, що з такою турботою я витримаю будь-який біль…