Глава 1

— Майже сто тисяч переглядів за тиждень. Народ, ми залетіли в реки! — Тарас поклав смартфон на столик, і задоволено потягнувся. — Ви тільки погляньте скільки у нас підписників!

​Злата скептично хмикнула, потягуючи лате. Під джинсами знову засвербіло роздерте коліно. Садна після тієї клятої квартири досі нормально не загоїлися.

— Ага, я вже коменти почитала. Половина пише, що ми генії монтажу і нам пряма дорога в Голлівуд, а друга половина впевнена, що ми просто четверо придурків, яким нічим зайнятися, от і лякаємо народ заради лайків.– Вона скривилася, але все ж не втрималася від усмішки. — Оце, я розумію, слава!

— Хейтери — це показник успіху, Злато! — Марко задоволено відкинувся на спинку диванчика. Сьогодні на ньому був звичайний чорний світшот. Своє улюблене худі з динозавром, роздерте тією тварюкою, що прикидалася його матір'ю, він викинув того ж вечора у смітник на вулиці. І правильно зробив. Бо варто було лише згадати той довбаний коридор, як у нього досі мурашки по спині бігали. Та показувати друзям, що йому страшно, Марко точно не збирався.

— Ми тепер місцеві зірки! — Він самовдоволено всміхнувся. — Ще трохи, і бренди в чергу ставатимуть. Будемо рекламувати шмотки, косметику й курси «Як вижити в моторошному під'їзді та не обісратися від страху». Спонсори, готуйте гаманці! Ми йдемо за вашими грошима!

Ярина тим часом гортала коментарі й час від часу пирскала зі сміху.

Збоку й не скажеш, що ця сама дівчина вже тиждень спить із нічником, а перед сном по три рази перевіряє, чи зачинені двері. І якщо раніше вона могла спокійно піти вночі на кухню без світла, то тепер навіть у туалет ходила, вмикаючи лампи по всьому коридору. Звісно, друзям про це знати було зовсім необов'язково.

— Ви тільки послухайте, що пише один тіп! — Ярина підняла очі від телефона. — «Покажіть бекстейдж, як ви ті двері туди притягнули. Я теж хочу навчитися так монтувати.» А ще один геній вимагає точну адресу. Каже, сам піде перевіряти!

— Стоп! Ніяких адрес! — Злата аж підскочила. — Вже забули, як ми звідти вибиралися?! Ми ж там ледь не здохли! Ще трохи — і стали б частиною інтер'єру тієї клятої хати! Так що ніяких адрес, зрозуміло? Не вистачало ще, щоб якийсь придурок надивився наших відосів і поліз туди повторювати наші подвиги!

За столиком усі притихли. Навіть Марко не знайшовся, що сказати. Тарас машинально поправив навушники на шиї.

— Так я ж про це й кажу, — нарешті озвався він. — Давайте просто змінимо формат. Канал видаляти шкода, нас уже алгоритми підхопили, народ підписується. Але більше ніяких вилазок навмання! Спочатку перевіряємо інформацію, шукаємо свідків, розбираємося, що там насправді сталося. А не як ті дебіли з фільмів жахів, які чують шум у підвалі й такі: «О, піду сам перевірю!»

— І більше їх ніхто не бачив, — буркнула Злата.

— Угу! — Тарас кивнув. — Коротше, пропоную знімати справжні містичні розслідування. Типу тру-крайм, тільки з місцевими страшилками.

— Це як? — примружився Марко.

— Ну дивись, — Тарас подався вперед. — Нам же купу всяких історій присилають. От і будемо розбиратися, де правда, а де хтось просто вирішив народ налякати. Шукатимемо старі публікації, розпитуватимемо місцевих, перевірятимемо факти. А якщо вже поїдемо кудись, то вдень, із зарядженими телефонами й нормальним планом, як звідти забратися. Зніматимемо все, що знайдемо. Без довбаного екстриму!

Злата замислилася, розглядаючи рани на руці. Садна після тієї квартири досі нагадували про себе.

— Добре, — нарешті погодилася вона. — Але в мене одна умова. Ніякої самодіяльності! Спочатку все перевіряємо, а вже потім кудись ліземо. І щоб більше ніхто не грав у безсмертного, не відчиняв підозрілі двері й не біг на голос мами посеред чужого під'їзду! —  виразно подивилася на Марка. — Особливо це стосується деяких геніїв, які досі не навчилися думати головою.

— Ой, та розслабся! — Ярина пирхнула й штовхнула Марка ліктем. — Наш герой тепер навіть у туалет в «Епіцентрі» без Тараса не піде! Уявляю, як він із кабінки волає: «Таріку, глянь, там за стінкою часом моя мама не стоїть?!»

— Та пішла ти! — Марко закотив очі, але почервонілі вуха видали його з головою. — Я просто став більше цінувати особисті кордони. Особливо між нашим світом і всякою паранормальною дичиною!

Ярина зареготала першою. За нею не витримав Тарас, а тоді й Злата пирснула просто у свій стаканчик.

І на кілька хвилин усе стало як раніше. Вони знову сиділи в кав'ярні, підколювали одне одного, сперечалися через дурниці й сміялися так голосно, що дівчина за сусіднім столиком уже двічі на них озирнулася.

От тільки в глибині душі кожен із них пам'ятав про ще одну деталь. Про їхній спільний чат, де, попри всі спроби Тараса почистити учасників, досі висів невідомий П'ятий без аватарки. Його останнє повідомлення ніхто так і не наважився обговорити вголос, але воно сиділо в голові кожного, як холодна заноза:

​«А тепер перевірте, хто з вас приніс його додому».

Наступного дня.

— Ой, народ, це просто розрив! — Марко зареготав, ледь не вдавившись кавою. Він саме читав повідомлення з діректу їхнього нового акаунта. — Ви тільки послухайте! Якийсь чувак просить перевірити підвал на сусідній вулиці. Каже, там демон завівся, який краде виключно ліві шкарпетки! — знову пирснув зі сміху. — А ось це взагалі шедевр! «Моя колишня вже пів року дивиться всі мої сторіс із фейкового акаунту. З'ясуйте, вона відьма чи в неї дах поїхав?»

Ярина так зареготала, що мало не перекинула чашку з чаєм.

— Пхах! Та напиши йому, що відьми такою фігнею не страждають! А тому, в кого шкарпетки пропадають, порадь пралку перевірити. Там його демон і живе! І судячи з усього – з лівими шкарпетками у нього якісь особисті рахунки!

— Ну а що? Нормальний контент! — Марко ніяк не міг заспокоїтися від сміху. — О, а ось ще один геній пропонує викликати дух колишнього директора нашої школи! Але тут я пас. Він і за життя був страшніший ніж полтергейтс!