Частина 50.

Наступного дня прокинувся з тим самим відчуттям, ніби голова ще не встигла перезавантажитися після вчорашнього. Лежав кілька хвилин, дивлячись у стелю, й збирався думками. Сьогодні мав бути той день, коли повідомлю про уламки «Соляріса-3», орбітальні траєкторії, прогнози падіння. Борис і Софія мусили знати. Два місяці — це не так багато, коли ти сидиш на планеті, яка вже встигла показати, свої “зуби”.

Підвівся, вмив обличчя прохолодною водою, одягнув чистий комбінезон. Боже, як бракувало мені цих простих речей. Настрій поліпшився. Нашвидкуруч перекусив й пішов до центру управління. Перше, що зробив, — перевірив дані з супутників і зондів. Екрани чекали на мене, наповнені свіжими знімками, спектрограмами, векторами орбіт. Уламки нашого колоніального корабля рухалися за прогнозом, повільно, але невблаганно опускаючись нижче. Нічого нового. Я вже готувався викликати інших, коли мій погляд зачепився за одну з бокових панелей — дивне випромінювання напрямку аномалії.

Спочатку подумав, що це артефакт. Помилка сенсорів. Але ні. Супутники та зонди фіксували спрямовані промені, як лазерні пучки, що йшли з поверхні планети прямо до центру аномалії. Вони були потужні, структуровані, з повторюваним патерном частот. Пропустив через додаткові аналізатори й нахилився ближче до екрана, відчуваючи знайомий холодок у животі. Координати одного з таких джерел були мені знайомі. Відносно близько від місця мого падіння. Десь у тому ж квадранті, де я шукав кальмерин в піску, там де вперше побачив обеліск.

Перемикнув на детальний аналіз. Спектр випромінювання — не радіохвилі, не гамма, а щось гібридне, з домішками гравітаційних коливань. Власне тільки завдяки цим коливанням і частині видимого спектра вдалося системі виявити це. Я направив один із зондів за цими координатами.

Поки зонд летів — хвилин десять на максимальній швидкості, — я не міг сидіти на місці. Ходив по каюті, то й діло заглядав на екран. Зонд дійшов, почав транслювання зображення. Відео потекло на монітор — чіткі кадри з висоти ста метрів: чорний пісок, дюни, і в центрі… обеліск. Той самий. Його гладка поверхня тепер мерехтіла слабким сяйвом. Він не просто стояв. Він був активним. Але як, чому?

Щоб отримати повну картину, перепрограмував решту зондів. Відправив їх до інших координат джерел, що були на відстані тисяча кілометрів по обидва боки. Вони розлетілися, а я перенаправив супутники вздовж видимих сигналів. Пройшло понад три години. Перший звіт з північного сходу: ще один обеліск. Той самий дизайн, але високий, стрункий, злегка звужений до вершини, вкритий тонкою сіткою прожилок, що світяться. Він був за межею гірських хребтів серед кам'янистих рівнин і тому його не занесло піском. Другий — на південному заході, частково засипаний піском, але також активний. Коли супутник зробив повний оберт навколо планети, на екрані виднілося двадцять вісім обелісків, які були чітко розташовані по екватору планети, з кроком майже тисячу кілометрів між ними.

Пазли склалися миттєво.

Аномалія штучна. Не природна кротовина, не космічна аномалія, що утворилася випадково. Хтось створив її. І ці обеліски — її опори чи маяки, чи ретранслятори. Вони підтримують потік якоїсь потужної енергії, утримуючи аномалію, можливо, навіть керують нею. Хто міг це створити. Місцеві жителі? Отже, планета не була мертвою від початку. Хтось тут будував, експериментував, а потім… зник. Або втік. Або перетворився на той самий пісок під ногами. Технології чужої раси, а не ритуальні стовпи як я думав раніше. Але тепер це не теорія. Це факт. 

З цією інформацією прибіг до Бориса. Його каюта була поруч із медичним відсіком, де зазвичай висів Рій. Шлюз до каюти відчинився не відразу, на порозі стояв Борис. Очі червоні від недосипу, волосся скуйовджене, на столі розкидані планшети з графіками частот Рою. 

— Борисе, привіт — промовив відхекуючись. — Кают-компанія. Зараз. І поклич Софію.

Він кліпнув, ніби не відразу зрозумів. Потім кивнув — коротко, без питань. Я знав, що мушу його залучити. Він спеціаліст і має більше знань з іншопланетних цивілізацій.

Софія з’явилася за хвилину — бліда, з темними колами під очима, намагалася триматися спокійною. Ми сіли за стіл у кают-компанії,  я синхронізував планшет з центральним екраном і почав.

— Спершу про майбутні проблеми, — промови до них, виводячи орбітальні траєкторії. — Уламки «Соляріса» падають. У нас два місяці. Якщо головна маса влучить далеко — бурі, кратери, пил на місяці, це не критично. Якщо близько… Тоді шукаємо укриття в горах. Я вже розраховую маршрути.

Вони слухали мовчки. Софія стиснула губи, Борис нахилився вперед.

— Але це не головне, — продовжив, перемикаючи екран. — Супутники й зонди знайшли джерела випромінювання. Ось. 

Показав їм спектрограми, вектори променів, відео з обелісків. Борисові очі загорілися — буквально, я бачив, як зіниці розширилися, ніби він щойно знайшов Бога в цих зображеннях. Софія нахмурилася.

— Аномалія штучна, — підсумував в голос. — Ці обеліски її тримають. Місцеві. Чи хто вони там. Вони побудували пастку. Або канал. Або експеримент, який вийшов з-під контролю. Один з таких обелісків стоїть недалеко від мого першого падіння. Інші ідеально розташовані по екватору  планети. Вони працюють. Підтримують зв’язок. І я не знаю чому.

Борис відсунувся від столу, потер підборіддя.

— У тебе було більше досвіду з уявленнями про іншопланетні раси та технології, — звернувся до нього. — І хоча людство ще не вступило в контакт, але я чув, що ми постійно натрапляємо на залишки інопланетних цивілізацій. Що це може бути?

Він мовчав секунду, ніби переварюючи. Потім кивнув.

— Так. Обеліски це ключ. Можливо аномалія  пастка. А можливо міст. Вони тримають кротовину відкритою. Для когось. Або для чогось. Схоже місцеві жителі будували портал. А ми… ми маємо шанс це дослідити. А що з цього приводу каже наш “новий знайомий”?

Я покликав Рій. Він весь час був пасивним, після випадку з Сергієм. Відсторонено збирав уламки навколо місця падіння колоніального модуля. Тримався на віддалі, ніби ми його не цікавили, але в мене було враження що він досліджує нас. Коли я уточнив у нього про обеліски, він нічого не знав. Ніякої реакції. Ніби вони були поза його «баченням».