Уважно прочитані

До полудня листування налічувало сорок сім повідомлень.

До другої — дев’яносто три.

До вечора поштовий ланцюжок мав більше авторів, ніж деякі літературні фестивалі, й приблизно стільки ж організації.

Першим виразним персонажем виявився Орест Багатотомний.

Так він підписувався сам.

Орест повідомив, що теж отримав відмову, але не засмучується, бо справжній автор не залежить від думки видавців. Далі йшли посилання на сім його романів, три збірки оповідань, канал із відеорецензіями, сторінку для фінансової підтримки й інтернет-магазин, де можна було придбати чашку з цитатою Ореста Багатотомного.

Яку саме цитату було надруковано на чашці, Матвій не роздивився.

Підозрював, що довгу.

Потім з’явився Юліан Правописний.

Він співчував усім відхиленим авторам і пояснював, що видавництва нерідко відмовляють через стилістичні помилки, слабкий темп, композиційні проблеми та відсутність професійної вичитки.

Наприкінці Юліан пропонував власні послуги з редактури, коректури, бета-читання, альфа-читання й, судячи з цін, духовного переродження рукопису.

Після нього архітектор сайтів запропонував усім персональні сторінки.

Маркетолог — просування.

Літературний агент — консультацію про те, як знайти літературного агента.

Психолог — групову терапію після видавничих відмов.

За годину в поштовому ланцюжку вже можна було написати роман, відредагувати його, вилікувати травму, створити сайт і замовити чашку.

Не було лише видавця.

Видавництво мовчало.

Матвій записував найкращі репліки.

Сюжет № 4. Корабель зазнає аварії. Пасажири створюють курси з мореплавства, продають одне одному рятувальні жилети й сперечаються, чи читав капітан інструкцію.

О п’ятій вечора надійшло повідомлення від Бориса Левицького.

Він писав, що жодного рукопису не подавав. Кілька місяців тому лише запропонував перевидати книжки, які вже виходили раніше, і додав новий роман. Проте видавництво, схоже, вирішило не заглиблюватися в нюанси й відмовило всьому одразу.

Матвій усміхнувся.

Універсальність була ознакою професіоналізму.

Хороша відмова підходила і для рукопису, і для перевидання, і для людини, яка просто проходила повз.

Потім прийшов лист від Ярини.

Вона не рекламувала книжок, не пропонувала послуг і не ставила сердечок.

Добрий вечір.

Я надіслала рукопис вісім місяців тому. Це перший роман, який я довела до кінця. Мені двадцять один. Я розуміла, що можуть відмовити, але весь цей час думала, що його хоча б хтось читає.

Тепер бачу, що відповідь однакова для всіх.

Напевно, я просто даремно вирішила, що можу писати.

Ланцюжок уперше замовк.

Мирослава не подякувала.

Орест не надіслав посилання.

Юліан не запропонував виправити темп.

Матвій перечитав повідомлення.

Йому раптом стало не смішно.

Він знав цей механізм. Людина віддавала комусь право винести вирок не лише рукопису, а й їй самій. Відповідь одного редактора перетворювалася на відповідь літератури. Мовчання видавництва — на мовчання світу. Стандартний лист — на остаточну характеристику таланту.

Матвій натиснув «Відповісти всім».

Ярино, відмова видавництва означає тільки те, що видавництво відмовило.

Усе інше ви дописали собі самі.

Не віддавайте чужій поштовій скриньці право вирішувати, чи можете ви писати. Вона для цього надто маленька.

Він перечитав відповідь і додав:

А якщо роман уже закінчено — він існує. Це більше, ніж можна сказати про більшість великих задумів.

Матвій натиснув «Надіслати».

Через хвилину Ярина відповіла:

Дякую.

Уперше за весь день це слово не було смішним.

За нею написала Мирослава:

Ярино, дайте почитати.

Потім ще хтось.

І ще.

За двадцять хвилин рукопис Ярини попросили три десятки людей.

Орест Багатотомний запропонував розмістити перший розділ у себе на сторінці. Навіть не додав посилання на чашку.

Юліан Правописний пообіцяв безкоштовно прочитати десять сторінок.

Матвій подумав, що людство не таке безнадійне, як йому здавалося зранку.

Просто йому потрібен був правильний привід випадково зібратися.

Незабаром хтось запропонував створити окрему групу, бо електронні листи губилися, множилися й поверталися до відправників у вигляді цитат на сорок сторінок.

Групу створила Лана Київна.

У неї було ім’я, яке звучало як псевдонім, титул і назва залізничної станції водночас.

За пів години в групі зібралося сто двадцять сім людей.

Першою проблемою стала назва.

«Відхилені» визнали надто трагічним.

«Невидані» — неточним, бо частина авторів уже видавалася.

«Незламні письменники» нагадувало громадську організацію, яка збирає кошти на мотиваційний тренінг.

«Літературний спротив» налякало автора дитячих казок.

Матвій написав:

«Уважно прочитані».

Назву прийняли майже одноголосно.

Навіть ті, хто проголосував проти, згодом заявили, що їх неправильно зрозуміли.

Після назви треба було визначити мету спільноти.

Орест запропонував взаємне просування.

Юліан — підвищення якості рукописів.

Мирослава — підтримку.

Лана Київна — знайомство і живе спілкування.

Хтось запропонував революцію у видавничій галузі.

Хтось запитав, чи революція буде безкоштовною.

Матвій написав:

Можна просто читати одне одного.

Через десять хвилин його повідомлення опублікували на сторінці групи як:

МАНІФЕСТ РУХУ «УВАЖНО ПРОЧИТАНІ»

Ми не чекатимемо, доки хтось дозволить нам існувати.

Ми будемо читати одне одного.

— Я цього не писав, — повідомив Матвій.

Лана відповіла:

— Але це випливає з написаного.

— З написаного мною випливає лише те, що можна читати.