52. Ернест

#теперішнє

Коли він сказав, що Віталіна в лікарні після ДТП, я був в шоці. 

— Ми мали обговорити приставання її колишнього професора в університеті. Я розслідую справу, в якій цей професор є підозрюваним. Мене звуть Ернест Бадьон, працюю в центральному відділку поліції. 

 — Ну, сьогодні вона точно не зможе з вами поговорити, у неї сильний шок, — сказав мій співрозмовник. 

— Що саме сталося? — запитав я. — Винного в ДТП затримали? 

Від цього багато що залежало. Чомусь я думав, що все ж це не випадкове ДТП. 

— Ні, він втік з місця пригоди, — сказав поліцейський. — ШЩукаємо свідків, які могли б описати машину, переглядаємо записи з камер…

— А камер на місці, я так розумію, немає? Віталіна сама в змозі говорити? Може, описати авто? 

— На самому місці ДТП камер немає, лише далі по дорозі, але там досить жвавий рух. Віталівна поки що не може нічого розповісти, в неї короткочасна амнезія, сам момент аварії випав з пам’яті, хоча все інше вона добре пам’ятає. 

— Зрозуміло, дякую за інформацію.

Ми з поліцейським попрощались і я поглянув на Дена:

— Її збила машина, водій втік. Треба перевірити, де в цей час був наш підозрюваний. Хоча, в нього стільки грошей, що він цілком міг би найняти когось для цих цілей. Якщо він дізнався, що вона з нами звʼязалась, таке цілком могло трапитись, що думаєш? Хоча… Часу пройшло дуже мало. Це він що, має нас прослуховувати, щоб реагувати так швидко?

— Думаю, він сам точно не сидів у цій машині, а був у якомусь людному місці, — знизав плечима Ден. — Він далеко не дурний…  А як дізнався, гадки не маю… Може, сама Віталіна йому подзвонила чи написала?

— Але вона погодилась на зустріч з нами… Навіщо їй писати йому? — я зітхнув. 

— Це може лише вона сказати…. Раптом були дівчата, яким він подобався, і які з радістю приймали його залицяння? Він дуже імпозантний, часом молодим дівчатам подобаються старші чоловіки більше за ровесників… Якщо припустити, що Віталіні він подобався, то вона могла захотіти попередити його, що ним цікавиться поліція. Хоча тоді в нього не було б потреби її вбивати, адже вона не сказала б нічого поганого про нього… Але могло бути, що вона сказала якійсь подрузі, яка й подзвонила тому викдадачу?

— Якби то була справжня подруга, хіба вона б подзвонила викладачу? — перепитав я. — Але цю теорію треба перевірити. Однак як, якщо вона не памʼятає останні події? Чи може, вона не памʼятає тільки аварію? Треба поїхати до неї і дізнатись точніше, що саме вона памʼятає останнім. Але коп сказав, що у неї сильний шок, до  неї, певно, дійсно не пустять. Хоча… Ми принаймні можемо спробувати. 

 — Так, треба спробувати, може, вона пам’ятає події перед аварією, а лише саму аварію забула…

— Збирайся, їдемо прямо зараз…

***

Коли ми приїхали в лікарню, інших поліцейських на горизонті вже не було. Ми пройшли до медсестри і запитали, де знайти лікаря Віталіни. Вона відвела нас до кабінету, в який я одразу постукав.

— Так, заходьте, — почули ми чоловічий голос, перезирнулись і пішли всередину.

За столом сидів сивочолий лікар, він заповнював якісь папери, коли помітив нас, то відволікся від своєї справи. 

— Знову поліція? Хіба ви не поїхали? — запитав він. 

— Доброго дня, чи вже вечора. Наші колеги поїхали, але у нас до вас є ще пара питань, — ми з Деном дістали посвідчення і показали йому.

— Ну, сідайте, питайте, — він зітхнув. 

Ми сіли навпроти нього:

— Який проміжок часу забула Віталіна? Тільки аварію? Чи довший період? — запитав я. 

— Вона сказала, що пам’ятає, як виходила із дому, а потім уже як опинилась в лікарні, — пояснив лікар. — Іноді психіка вибудовує захист від важких або травмуючих подій. Вона може згадати аварію, а може й не згадати. Але на довготривалу пам’ять цей випадок ніяк не вплинув, все інше жінка пам’ятає добре. 

— Добре, ми можемо ще раз поговорити з нею? — я поглянув на лікаря. — Це не займе багато часу…