БОНУС

"Тихий дім". Яка все ж таки іронія, особливо зараз. Втім, це була неперевершена назва психлікарні для особливо агресивних. Саме з нею я асоціювала останнім часом це місце. А все тому, що коли колекціонер підмішав мені в чай концентрат кави і я чхала силовими хвилями, абсолютно всі предмети ожили. При чому не просто ожили, як диван, а тепер ще й могли ходити, повзати й взагалі не зникали! Про те, що вони всі жалілися та сварилися — я взагалі мовчала. Не було в мене стільки нервів, аби вислуховувати ще й їх. Тому, страждали клієнти та сам Алан Хоум.

Уявіть собі кав'ярню, в яку ви випадково зайшли заради кави. Ось ви сіли за столик, потягнулися до меню, а воно вам:

— Візьми мене, красень! Я знаю всі твої потаємні бажання!

Або ж спокійно замовили чашечку чаю, торкнулися губами краю, і тут:

— О так, поцілуй мене! Випий мене до дна, любчику!

Звичайно, що довгий час клієнти вилітали з "Тихого дому" зовсім не тихо. Певно така гостинність для них була надто домашньою. Але з часом, ми з Алом перекваліфікували це місце в кав'ярню-музей абсурду й люди потрохи звикли. Ба більше! Про неї стало відомо й в інших містечках! І тепер, туристи обов'язково ставили за мету відвідування цього місця. Втім, вибігали вони періодично ще швидше.

Через той випадок, нам довелося докорінно змінити інтер'єр. Алан викупив сусіднє приміщення, в якому тепер жив мій диван з роботи та софа з дому. Під час їхньої першої зустрічі, у Лорі вистрілила пружина в саму глиб сидіння. Як пізніше сказала Кайра — то було кохання з першого скрипу. Нам навіть довелося поставити їх так, аби  боками торкалися один одного. А через якийсь тиждень до них переселили й два маленьких пуфики — Олі та Долі, аби життя не здавалося курортом.

Далі, довелося принести з підсобки винну шафу в компанію до Люсі. Ал назвав її Каміалінаріо́на, щоб була подвійна перевірка на тверезість. То була офіційна версія. А реальна — бо характер у неї виявився нічим не кращий за Люсін. Ці двоє так здружилися, що на їх п'яні розмови приходили подивитися місцеві писаки, аби набратися натхнення для гумористичних романів. Чого тільки варті були їх розповіді про свій багатий внутрішній світ, котрий починався від п'яти відсоткового коктейлю "Клич сирени" і закінчувався "Вогняною водою драконів" з вмістом алкоголю в сто відсотків.

Але найгірше було зі столовим наряддям та посудом. Все це добре довелося перенести в окрему залу для "Гострих відчуттів", де відвідувачі знали, що виделка може заговорити прямо в їхньому роті. Щоб ви знали, це було улюблене заняття цих шкодників. Ще гірше! При всій своїй любові до підстав, вони  були ще й моралістами! І це стало ясно таким шляхом, котрий вам навіть не снився!

Якось молода пара прийшла відсвяткувати ювілей. Дівчина вийшла припудрити носик, а хлопцю подзвонив телефон з коханкою! Виявилося, що він зустрічався заради грошей з тією красунею! Те, що трапилося далі, інакше ніж “армагедоном” я не назвала б. Коли цей гад потягнувся виделкою з тортиком до свого рота, вона почала обзивати його таким лексиконом, що вуха в'яли. А наостанок, ще й вколола губу. Коли на цей крик прибігла налякана дівчина і Кайтон, злочинцю ще й вистрілили пружини Лорі в м'яке місце. Про те, як Олівія отримала ще один шматочок тканини на пам'ять я теж тактовно промовчу.

Пізніше, довелося ще й ставити залізну решітку на двері, аби Олівія відчувала себе, як за сталевою стіною та нарешті перестала хапати відвідувачів за штани. Але не допомогло. Особливих гадів тепер чекала подвійна помста. Спочатку решітка била поганих істот спереду, галантно допомагаючи дамі, а потім дама завдавала фатального удару по найдорогоціннішому. Після десятка таких випадків, "Тихий дім" прозвали в народі "Дім вірності".

Змінилося й саме меню. У зв'язку з перенаселенням, Алан виключив більшу частину випічки з додаванням кави. Тепер напої готувалися лише через спеціальний апарат в залі, до якого не було доступу у Люсі та персоналу. Крім того, він влаштував на роботу ще одного кухаря та офіціанта.  Заради Кая, Нортон пішов з дому та почав працювати разом із ним. Після цього, лице “Фіалки” перестало цвісти синяками, зате почала цвісти шия під коміром.

Що стосується шкарпеточок, то ми з Аланом вирішили їх теж переселити в кав’ярню, щоб мати хоч трохи особистого простору. Хоча й це не допомогло. Впливав шалений робочий графік, після якого ми просто ввалювалися в спальню і падали спати. В прямому сенсі.

Але й були такі дні, як сьогодні. У мене нарешті з'явився вихідний, а Алан зачинив кав’ярню раніше аби повечеряти в сімейному колі. У величезному сімейному колі, яке складалося зі всього меблепарку, нас двох, моєї мами та його батька. Коли я зранку спитала в нього, чи він не нервує через це знайомство, Алан розсміявся та промовив, що після знайомства з Олівією, його більше ніяке знайомство не зможе похитнути.

І ось ми сиділи в залі за одним столом. Розглядали один одного під гробову тишу з боку меблепарку. Моя матуся зі своєю коронною посмішкою роздивлялася Алана, підперши підборіддя рукою. Поки Хоум старший з такою ж посмішкою дивився на мене. Хоч би не підлили в напої якогось настою для зачаття. Чомусь через їх кровожерливі погляди саме це й спало мені на думку.

— Алане, хлопчику мій, — почала мама, змусивши його вдаватися чаєм через таке домашнє звернення. — Ти ж знаєш, що товар поверненню не підлягає? А якщо здумаєш повернути, я вам організую гарячу нічку і ти все одно нікуди не втечеш! Дитину ж ти точно не залишиш на Елу, вона ж психована…