Відьмина служба підтримки 2

Розділ №28. Найбільша проблема під час війни

І все ж таки наскільки цікаво влаштований людський мозок. Поки щось не стосується тебе особисто — ти можеш це ігнорувати скільки завгодно. Але варто побачити щось на свої очі — і твоє серце починає калатати в грудях так, ніби ти от-от помреш від цього. Навіть якщо це лише чужі спогади про життя у Флеймсі, поєднанні з абсурдними претензіями. 

— І от я сиджу посеред офісу, наді мною тут пролітає фаєрбол, а ця шановна! — гаркнула міс Таймс останнє слово, натякаючи наскільки вона її поважає. — Ця! Шановна панянка! Верещить немов різана, бо в неї пом’ялася баночка! З супертонкого алюмінію! В коробці з десятьма габаритними товарами! Та його навіть святі поні на хмаринках не доставили б непошкодженим! А воно їхало три дні до відділення пошти! Там у кур’єра дорогою двічі прилітав фаєрбол! Ну не могло воно прийти в ідеальному стані! Ну ніяк!

— І що, сильно прям пом’ялася…? — перепитала, уявляючи розмір катастрофи. Якщо інші товари були великі, то певне вони добряче притиснули їх. Напевно ще й пролилося через це, якщо вже  та жінка так кричала… — Довелося міняти?

— Та там вм’ятина на один міліметр! На двох баночках! І все! Розумієте??? — розвела вона руками. — Маленька вмятина! Я їй і дала знижку по доброті душевній, щоб не верещала…

— А вона…? — поцікавилася у неї. 

— Стала верещати з подвоєною силою, — насупилась міс Таймс, смикнувши оком в пориві пристрасті. 

— А ви…?

— Сказала, що можемо забрати, якщо їй настільки важливо, щоб та клята мазь була в ідеальній банці, — мої брови здійнялася в німому питанні, очікуючи продовження розповіді. — А вона стала верещати ще більше, бо не захотіла вертати…

— А що ж вона хотіла тоді…? — аж подалася вперед, намагаючись вловити логіку тієї жінки. 

— Довести мене до нервового зриву, — люб’язно пояснила клієнтка, продовжуючи розповідь. — У мене навіть слів культурних немає! Можете самі подивитись…

Міс Таймс посунула до мене магкам, натякаючи не доводити до зриву спогадами, і я вирішила не тривожити її ще більше. Закляття спокійно зірвалося з губ і я опинилася в долині пам'яті цієї жінки. Варто мені було знайти потрібну кулю та противитися спогади, як моє око стало сіпатися в такт її і я нарешті зрозуміла, чому вона була такою нервовою. Розмова була дійсно безглуздою. 

— У вас маленька вм’ятина, товар коштує разом шістсот золотих. Ми можемо запропонувати вам знижку сто золотих або повернення товару і коштів через  пошту чи кур’єром, — ввічливо говорила міс Таймс, розглядаючи екран. 

 — Це я ще вам маю вертати його?! — заверещала жіночка так, що клієнтці довелося навушники зняти аби не оглохнути. — Та у мене дитина вдома спить! Я живу на п’ятнадцятому поверсі! У нас світла немає! Фаєрболи літають над головою!  Як я її лишу? Ви що, слабі на голову?!

— Наш кур’єр — фенікс, він підійде до вас на поверх, вам просто треба буде зустріти його, — намагалася вона пояснити ситуацію. 

— Це я що, ще двері маю йому відкривати?! — гаркнула нещасна, поки я нерозуміюче блимала очима. — Ви мене не чули?! Може це ви живете в небесній канцелярії, а тут, щоб ви знали — війна! Я не буду нічого вертати! Це вина вашої контори от і рішайте!

— Кайро, я вам запропонувала варіанти рішення, — не заспокоювалась дівчина, заспокійливо потираючи ручку між пальців. 

— Це по вашому рішення?! — почулося знов на всю кімнату. — Там щоб вашу контору по камінчикам розібрали!!!

— Добре, Кайро, — глибоко вдихнула міс Тайм, дістаючи крихти витримки зі своїх запасів. Треба буде спитати на яких заспокійливих вона сидить, якщо спромоглася не послати цю істеричну панянку. — Яке рішення тоді ви бачите?

— Єдине можливе! — розсміялася вона, переходячи на ультразвук. — Ви вертаєте мені гроші за обидва товари і ще й платите зверху моральну компенсацію за те, що я через вас зіпсувала собі настрій! Ця мазь була, між іншим, на подарунок! І як я її в такому вигляді маю дарувати?!

Спогади змінювали один одного і до кінця цієї вистави ми з міс Таймс обидві вже сиділи з круглими очима від такої нахабності та неадекватності. Тому коли ця тортура нарешті скінчилася — я мовчки допила за раз свій чай та підбирала слова. Хоча що тут можна було сказати…?

— Я правильно зрозуміла…? — все ж таки подала голос в повній тиші, намагаючись підбити підсумки побаченого. — У неї над головою літають фаєрболи, настільки  хвора дитина, що вона не може навіть двері відкрити кур’єрові, й при цьому найбільша проблема всього її життя — це ота вм’ятина на баночці в один міліметр? 

— Схоже на те…

— І при цьому немає вільного часу настільки, що вона п’ять днів по чотири години говорила з різними працівниками й верещала…? — кліпнула очима, згадуючи побачене в спогадах. 

— Так.

— Щоб моєю найбільшою проблемою під час війни була якась нещасна баночка… — протягнула, згадуючи проблеми нелюдів які до мене приходять. Переслідування, сварки, анорексія, депресія, булінг — купа різних ситуацій, з якими зустрічалися нелюди в мирному світі. — Ви не думали про переїзд на мирні території…? 

— Ні, пані Елайно… Я люблю своє місто та не хочу нікуди виїжджати з нього. Навіть якщо там живуть такі пришиблені нелюди, — знизала вона плечима, розглядаючи на моєму столі магкам який переливався фіолетовим кольором. — Чесно кажучи, я навіть не думала до вас приходити. Це моя подруга сказала прийти сюди та поговорити з вами, поки я остаточно не з’їхала з глузду. Вона завжди піклується про мене… Завжди питає чи спала я цієї ночі та чи їла зранку. Це вона витягнула мене в Делірію на тиждень, щоб я могла відпочити трохи. 

— Хороша подруга, — ледь посміхнулася, відмічаючи теплоту з якою вона розповідала про неї.

Міс Таймс лише гірко хитнула головою. За вікном нашого кабінету знову пролунав грім, від якого здригнулися шибки. Міс Таймс навіть не кліпнула очима. За стільки часу життя в тривогах вона звикла до подібного й навіть не звертала уваги. Вона просто сиділа в кріслі та дивилася у вікно, про щось думаючи. А потім стала розповідати про інші випадки та ситуації з якими зіштовхнулася. Про все, що її турбувало. Поки світ жив далі, вона застрягла у Флеймсі та в тій холодній кімнаті, де верещали такі ж самі нелюди, які застрягли в своїх кошмарах, що стали нормою. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше