Жовте магічне сяйво огорнуло кабінет, і простір навколо нас розширився, переносячи свідомість у спогади містера Рубі. Враховуючи його історію, я очікувала побачити похмурі краєвиди воєнного Флеймсу, вуличні бої, вибухи, але натомість потрапила у справжній рай. Усі кулі спогадів цього гнома сяяли чистою, благородною позолотою, як і личило його маленькій корисливій душі. Й варто було знайти найновішу, як переді мною вималювалася дивовижна картина: сонячний ранок, красиве доглянуте кладовище з акуратними доріжками, майстерня і сам містер Громіард, який з гордістю демонстрував свої вироби дрібному, сухорлявому чоловічку в суворому костюмі.
— Де ваше бомбосховище, містере Рубі? — суворо запитував інспектор, озираючись довкола і відмічаючи щось у бланку. — У вас тут п'ятеро працівників та майстерня з легкогорючими матеріалами! Ви куди ховати їх зібралися? Де броньовані підвали?! Де сучасні витяжки?! Де сховище, яке має бути відповідно до чинного законодавства?!
— На місці!!! — перебив його Громіард у спогаді, з гордістю плескаючи рукою у бік двох розкішних, відполірованих до дзеркального блиску дубових трун, що стояли на постаментах. Одна була вистелена темно-синім оксамитом, інша — криваво-червоним шовком. — Не переймайтеся, пане Фандс, мої працівники у повній безпеці. Я завжди їх бережу, як власний гаманець!
— Знаю я, як ви всі бережете персонал! А потім, коли щось трапляється — на нас скарги пишуть! Ніби нам й війни у Флеймсі мало! Вимоги мають дотримуватися…!
Поки цей верескливий канцелярський щур погрожував стопкою законів та награно махав руками, пан Рубі потихеньку підсовував у його бік невеличкі купюри. Певно, сподівався, що той зможе прикласти їх до своєї стомленої душі й вилікувати її від життєвих несправедливостей. Й, можливо, у нього все вийшло, але як на зло пронизливо заволала сирена повітряної тривоги й містер Фандс поспішив сховати свою компенсацію у внутрішню кишеню піджака, щоб не забути.
— Потім обов’язково продовжимо цю розмову, а поки пішли ховатися, — мовив нажаханий інспектор, гарячково озираючись довкола прислухаючись до звуків на вулиці. — Де тут у вас підвал?
— Немає у нас підвалів, пане інспекторе, — спокійно відповів йому гном, майже ліниво збираючи документи в сумку.
— Ну, добре! Не підвал, а яма якась чи нора. Мені байдуже куди ви там ховаєте своїх співробітників, — швидко тараторив він, поки з вулиці лунав дивний шум, який з кожною миттю лише наростав. — Ходімо вже швидше, а то останнім часом прилітає геть в морги! А я не хочу, щоб мої кісточки шукали по всьому кладовищу…!
— Побійтеся Арани, пане інспекторе! Звідки в пристойного, чесного гнома стільки грошей, щоб підземелля рити на кладовищі? — здивовано здійняв густі брови гном. — Он, ховайтеся в труну. Вам яка більше подобається — червона чи чорна?
— Ви що, з глузду з’їхали?! — обурився інспектор, мало не посивівши на очах. — Це ж труни!
— Це першокласні труни із червоного дерева, броньовані всередині, з наявною вентиляцією та оксамитовими подушками! Та ви такого вишуканого “укриття” по всьому Флеймсі не знайдете!
— Ви що, знущаєтесь?! — похолов чоловік, стрибаючи поглядом постійно у вікно, в якому виднілися перші прильоти. — Та я закрию вашу майстерню через недотримання вимог чинного законодавства, якщо ці фаєрболи мене вб’ють!
Інспектор спазматично став хапати ротом повітря та носитися по всій залі в пошуках підвалу чи хоч якогось безпечного місця. Але вибирати було ні з чого — верстат для різьби по дереву з гострими лезами, сокирки для нарізання, лопати. Кожен потенційно небезпечний предмет викликав у нього таку паніку, що містеру Рубі довелося схопити його та силоміць запхнути в одну з трун.
— Запізно! Насолоджуйтеся сервісом! — рявкнув Громіард перед тим як зачинити дверцята та влізти самому в сусідню труну.
А от далі події розгорталися зі швидкістю гірської лавини. Не минуло й секунди, як стався приліт. Земля здригнулася, у повітря злетіли кубометри землі, уламків та кіптяви. Магічна вибухова хвиля прокотилася кладовищем, спопеляючи паркани й дерева. Тільки те й чулося — що гучні вибухи з усіх боків та нажаханий вереск інспектора з питань безпеки.
Коли все стихло, кришка труни Громіарда легко відсунулася. Гном виліз назовні, обтрусив пил зі свого шкіряного косюма таі переможно подивився навколо. Його труна навіть не обгоріла — лише трохи припала попелом. Дев'ять сантиметрів преміального дубу витримали удар, наче нічого й не відбувалося! Й він вже радісно потирав свої маленькі руки, в очікувані вдячності за врятовану душу. Навіть був переконаний, що щедра подяка, яка так і залишилась в його сумці — не стане в нагоді.
— Бачите?! Я ж казав! — радісно вигукнув Громіард, підходячи до сусідньої труни. Він радісно потягнув кришку сусідньої труни, але... вона не піддалася. Вибухова хвиля трохи перекосила латунну засувку, і коштовна деревина щільно заклинила.
Наступні п'ятнадцять хвилин у спогаді Громіард із гучним сопінням, лайкою та за допомогою важкого молотка намагався розкрити власну преміальну труну, поки всередині інспектор переживав усі відомі види клаустрофобії, паніки та переоцінки життєвих цінностей. Усвідомлення ситуації змусило еволюціонувати його від погроз в’язницею, до хабарів таких космічних сум, що в пана Рубі мало гаманець не сіпнувся від спокуси.
Коли кришка нарешті з тріском піддалася і відчинилася, звідти випав абсолютно білий, скуйовджений і смертельно ображений інспектор. Його очі виринали з орбіт, а руки судомно стискали прокляту папку. Всі стадії прийняття моментально промайнули перед його очима й він ледь зібрав себе до купи, щоб мовити:
— Готуй..уй..уйтеся до депо-депо-пор-ртації… — заїкався посадовець, важко дихаючи. — Ліцензію... анульовано! — проричав інспектор, тремтячою рукою ставлячи величезний червоний штамп на документі.