Розділ №2. Операція “Обручка”

У кабінеті запала тиша. Навіть Лорі перестав скрипіти своїми пружинками після такої напруженої оповіді. Певно він вирішив, що якщо піде нове коло інтриги, то він стане першим диваном, якого посадять за ґрати через вбивство. Розповідь баби Дани так раптово  переросла із бойовика в романтичну комедію, що ми всі на декілька довгих секунд завмерли. Й судячи з її червоних щік, які зрадницьки палахкотіли від таких душевних спогадів, вона теж подумала, що її хтось забув попередити про зміну сюжету.

— Там була обручка…? — тихо перепитала я, ніби сподіваючись, що мені почулося. — Він вам що, пропозицію зробив…?

— Зробив, — зітхнула баба Дана, і весь її бойовий запал раптом кудись зник. Вона стала схожою на звичайну, збентежену жінку похилого віку від якої хочуть якихось подвигів, коли вона хоче лише спокійно померти й відіспатися на тому світі. — Уявляєш, який я мала вигляд в очах інших клієнтів? Стара бабця, яка звабила тридцятирічного красеня, рознесла пів ресторану поки він їй робив пропозицію та ще й мало не пристрелила нещасного. О це сором…!

— Ну… Чого ви? — спробувала її підбадьорити. — Я впевнена, що всі відвідувачі більше дивувалися йому, а не такій вишуканій жінці, як ви. 

— Ще б не дивувалися… Його ж спина схопила відразу ж… — згадала вона з посмішкою. — Я від шоку навіть не допомогла йому розігнутися. А він ще й на додачу проникливо так засмикав своїми вусами й питає:  «Даночко, ти вийдеш за мене заміж поки там швидка їде? Чи мені відразу катафалк викликати, щоб самовпокоїтися та за компанію впокоїти всіх свідків?». 

— І що ви обрали…? — обережно стала доходити до суті. 

— А що я? — ніяково зім’яла вона хустинку в руці, поки я думала радіти мені за них чи співчувати. З цією жінкою, ніколи не знаєш де правильний вибір. — Я подумала, що такою спокусливою серцеїдкою не була навіть у свої кращі часи та погодилась вийти за нього. 

— Дано Василівно, та це ж чудово! Я вас вітаю! —  від щирого серця потягнулася до неї та потиснула її вузлувату руку. Гадаю, це була найбільш епічна пропозиція руки та серця, про яку я коли-небудь чула в Делірії. — Скажіть мені, що на цьому ваші пригоди закінчились і ви  успішно допомогли містеру Лоріусу здійнятися!

— Допомогла, — сумніше зауважила вона, ніби це аж ніяк не міняло ситуацію. — Ми навіть спокійно доїли торт та пішли додому.

— Але якщо все закінчилося добре, тоді чому ви прийшли з таким виглядом, ніби настав кінець світу? — ніяк не розуміла я в чому ж таки проблема. 

— Тому що, Елайно, я все життя планувала засідки, допити та штурми. Я не знаю, як планувати весілля! — в її очах майнув справжній жах, якого там не було навіть під час зустрічі з бандитами. — Я вчора спробувала скласти список гостей та зловила себе на тому, що навпроти кожного прізвища пишу ступінь загрози й варіанти нейтралізації у разі інциденту! Я так розхвилювалася, що  Амадея мало серце не схопило, поки він придумував як мене заспокоювати. Він сказав, що ми можемо поставити на вході снайперів і якщо я сильно нервуватиму, то він дасть команду перестріляти половину гостей ще до того як вони увійдуть всередину, щоб цей день був для мене вже точно ідеальним.

— Я б на його місці більше хвилювався як би ви його не пристрелили часом, — вставив свої п'ять копійок Лорі, але баба Дана лише з розумінням хитнула головою. — Поставте краще кілька міцних диванів біля бару, і всі будуть щасливі. І Люсі дайте карт-бланш, щоб вона нейтралізувала нервовість всіх гостей. 

— Ось! Навіть твій диван розуміє, що я не справляюся! — Дана Василівна благально подивилася на мене й сунула мені в руки свій зошит із тим самим списком. — Допоможи мені організувати це свято так, щоб ніхто не постраждав, і щоб ми з Амадеєм не повбивали одне одного ще до вівтаря! Будь ласка!

— Не переймайтеся, ми з вами все організуємо. І ніхто нікого не вб’є… —  я дивилася на цю неймовірну жінку, на її зошит із планами нейтралізації гостей, і розуміла дві речі. Перша — моя відпустка та спокійне життя остаточно накрилися мідним тазом. Друга — це буде найнезабутніше свято у моїй кар'єрі. Сподіваюся, що останнє. —  Принаймні до весілля. Добре? 

— Як же не вб’є, якщо в мене вже рука тягнеться закінчити ці муки…? 

— Містера Лоріуса потім приб’єте, у вас для цього буде ще море причин і ще більше часу, — я з усмішкою закрила її зошит та дістала чистий аркуш паперу. — А поки… Давайте почнемо з базового. Яким ви бачите своє весілля?

— Коротким. Я не люблю довго страждати. Це не засідка, щоб отримувати задоволення від процесу, — роздумувала вона, перебираючи пальцями хустку. 

— А святкувати де хочете? Можливо в тому ресторані, де вам зробили пропозицію? — подумала я, що це якесь особливе для них місце. — Що скажете?

— Я туди більше ніколи не прийду… Якщо якась божевільня й переживе наше весілля з Амадейом — то це ваш з Аланчиком “Тихий дім”, — проникливо зауважила вона. —  Що скажеш..?

— Скажу, що гості будуть у захваті… — уявила собі цю картину. 

А я давно казала Алану подумати про розширення. Було б непогано збільшити площу кав’ярні та додати кілька поверхів, а то вже меблі немає куди дівати. А враховуючи, що до нас тепер ідуть із весіллями — ідея виглядає напрочуд привабливо. 

Що ж, операція «Обручка» офіційно розпочалася, і свята Інсанія мені свідок — якщо ми її переживемо, це вже буде велике свято.