Розділ №1. Дивні замовлення, дивні клієнти.

Тиждень, свята Інсаніє! Пройшов лише один тиждень, а мені треба було протриматись в цьому кол-центрі цілих пів року! І при цьому, бажано, аби ніхто не покалічився по моїй вині, і я сама не зійшла з глузду. А враховуючи особливості моєї магії — це буде дуже важко. Мало хто міг на нервах, змінити чуже життя так, щоб збулися найдурніші думки. А ще менше істот могли реалізувати свої не найкращі побажання на рівному місці. І чому саме мені ощасливилося отримати такий дар? Ну за що? Хіба мені й так мало дісталося проблем на долю? 

Богиня життя точно мала на мене якийсь зуб, бо за двадцять два роки я пережила стільки всього, що іншим і не снилося. Спочатку нестабільна магія, потім смерть батька, смерть вітчима, смерть бабусі та мами. Затяжні хвороби й величезні кредити, котрі в одну мить лягли на мої кістляві плечі та вп'ялися в шкіру, як комарі.  Здавалося, що гірше бути не могло і це жахливо пригнічувало. А потім зі мною зв'язався нотаріус, щоб прочитати останню волю бабці, з якою я навіть ніколи не спілкувалася. Я  готова була плакати від щастя. Подумати, шість місяців слухати скандали та продавати якісь речі, аби позбутися всіх кредитів в одну мить та отримати стабільний заробіток. Це був мій квиток в нове життя!

Як же я помилялася в той момент, вважаючи, що все буде настільки легко! Якщо деякі клієнти на вхідній лінії були досить адекватними та з розумінням ставились до затримок, поламок чи бракованих товарів, то інші… О, інші дзвонили, щоб зірвати на нас свій негатив. Я могла як завгодно пояснювати їм причини затримки, перепрошувати за збої в системі та розв'язувати їхні проблеми, але кінець був завжди один — вони кричали, скандалили та обіцяли жалітись керівництву. Знали б ці істерички, що я і була тим самим майбутнім керівництвом…

Воно і не дивно, що після робочого дня у багатьох операторів сіпалося око і тремтіли руки. На роботу мої колеги приходили з трилітровим термосом кави в одній руці, і з літровою пляшкою заспокійливого в іншій. Ось і сьогодні, я зайшла в контору та побачила декілька десятків стомлено-кровожерливих  поглядів.  Я прекрасно розуміла, чому вони були такими. Мало того, що понеділок сам по собі був важким, так ще й у нашій імперії було два чинних конфлікти за територію, що призводило до затримки відправлень. Іншими словами, нелюді дзвонили вдвічі зліші та втричі частіше. 

Пройшовши до свого кабінету, я вмостилася в одне з п'яти крісел і приготувалася до роботи. Поруч зі мною вже працювали на вхідній лінії троє дівчат, а от мій старший керівник чомусь запізнювався. Налаштувавшись психологічно на тортури, я одягнула навушники, заплющила очі й повільно натиснула на кнопку «Прийняти виклик». 

— Доброго дня, мене звати оператор Тайра. Що у вас сталося? — ввічливо спитала я. 

— Дівчинко, я ще вчора замовила у вас рулон туалетного паперу! Мені обіцяли, що його доставлять сьогодні о шостій, а вже восьма ранку! І де мій обіцяний кур'єр??? — злилася жіночка на тому кінці слухавки, поки я дивилася подробиці. 

Дійсно, посилка мала прийти сьогодні, але через конфлікт на територіях, з'явилася затримка і папір застряг у зоні бойових дій феніксів. Втім, на сайті було вказано, що це можливо, тому я культурно пояснила ситуацію. Тільки от замість такого ж вихованого ставлення...

— Ви що, не розумієте?! Він терміново потрібен мені зараз! Не увечері, не завтра, не післязавтра, а зараз! Я ваш постійний клієнт! Що це за неповага?! Я буду жалітися! 

— Пані Романюк, я розумію. Але… — але клієнтка вже завелась і нічого не хотіла слухати, називаючи мене найрізноманітнішими не самими приємними епітетами.

Хвилина, дві, три — а вона все продовжувала зривати на мені свою злість, начебто це я особисто забрала її нещасний рулон паперу та ще й використала його за призначенням перед нею. Навіщо взагалі було замовляти один нещасний рулон, який коштував дорожче, ніж у самому звичайнісінькому магазині? Вона що, застрягла в туалеті та очікувала кур'єра, котрий телепортувався б в її кабіну? І що далі? Говорила б з ним про вічні теми, доки робила б свої справи? Ненормальна!

Нарешті дослухавши тираду, я подзвонила у “Відьмину службу кур'єрів” і попросила швидше доставити це дурнувате замовлення. Там на мене знову гарчали, але пообіцяли принести завтра зранку. Від втоми я стукнулась головою об стіл та почала нагадувати собі, скільки в мене кредитів і що мені треба було ще на щось жити. А тому, кожна істеричка має для мене бути наче подарунок на Різдво. 

— Важкий ранок? — спитав містер Айронс, сідаючи в сусіднє крісло. Як завжди, він мав спокійний вигляд і здавалося, ніби взагалі ніщо не могло вибити його із рівноваги. На відміну від мене.  — Менше думайте про них, Тайро. 

— Хотілося б, але ніяк не виходить…

Небесні очі співчуваючи подивились на мій втомлений вигляд. Певно було щось там таке, що говорило про рівень моїх нервів, бо містер Скай пошкодував мене і кинув опрацьовувати письмові заявки. Від радості, я хутчій понеслась до іншої вкладки програми та мало не вдавилася повітрям. Перша ж заявка вразила мене до глибини душі.

“Ім'я: лорд Бейт Нортон

Номер замовлення: ***

Проблема: бой презервативів…”

В моїй голові не вкладалася проблема клієнта. Поки мозок намагався допетрати яким чином можна було розбити гумові вироби в паперовій коробочці, програма автоматично з'єднала нас і  чоловік взяв слухавку на тому кінці дроту. На фоні його голосу звучали десятки інших голосів, що дивувало мене трохи менше ніж замовлення на коробку в сотню одиниць. Діватись було нікуди, тому я привіталася і перейшла до головного:

— Доброго дня, це “Світ магії”. У вас… — почала було я.

— Зачекайте, я тут на роботі, ні чорта не чую. Зараз кину вас на гучномовець! — кричав лорд Бейт на фоні галасу, а я від розуміння майбутньої  катастрофи внутрішньо стиснулась і закрила очі. — Говоріть!

— Можливо вам краще  зателефонувати пізніше? — старалася мінімізувати цей жах, натякнувши клієнту перенести розмову.