Глава 5

-Юріє Миколайовичу, це наша менеджерка по продажах, - кашлянула Софія, яка переводила погляд з мене на начальника і назад. - Марина Зубкевич… 

-Доброго ранку, - від хвилювання навіть голос пропав. - Я трохи запізнилась, вибачте!

Нічого собі “трохи”, вже годину, як повинна бути на робочому місці. Марина швидко прослизнула до свого робочого місця, вигадуючи варіанти того, як їй викрутитися після сьогоднішньої історії. Теж мені, до зубного ходила, в цій частині міста взагалі жодної клініки немає, хоча, може обійдеться без питань! Хто міг подумати, що та шалена чорна кішка перебіжить дорогу її новому босу так невчасно? 

Через такі думки слухала про “політику партії”, тобто компанії зовсім неуважно, а сама тихцем розглядала Юрія. Під час ДТП було не до того, але зараз звернула увагу, що він просто створений, щоб попасти на обкладинку журналу “Бізнесмен”. В піджаку бос почувався абсолютно комфортно, як і в класичній білій сорочці з двома розстібнутими ґудзиками - як сказала б Софія: все в рамках традиційного чоловічого образу! 

Спитати психологів, то вони б підтвердили, що дресс код налаштовує на робочий лад, але на Марину наче щось найшло. Аж дуже цікаво стало - в якому вигляді прийде на вечірку Юрій? Може в костюмі графа Дракули? Ні, в плащ та образ з іклами босу не дуже личив. Переодягнеться в чумного лікаря? Теж навряд, бо то погана прикмета та й масці дихати важко, всі ще ковід 19 не забули.  В мантії Волдеморта? Стоп, Маринко, це вже занадто, ніс у Юрія на місці, до того ж класичний грецький з невеличкою горбиною ! 

-Що до корпоративу, - приємний баритон швидко повернув до реальності, - вважаю це непоганий спосіб об’єднати колектив. Щоб працювати, як одна команда! Якщо в когось є зауваження чи побажання, прошу висловитись. 

О божечка, як же заумно він розмовляє, може взагалі вчив латину? З цим просто негайно треба було щось робити! Марина лише сподівалась, що після шампанського все стане простіше, бо була лише на одному корпоративі та, як завжди, не без пригод. 

Вона тоді тільки влаштувалася на роботу. Фірма відмічала п'ятиріччя і довелося приєднатися до колективу. Розваги вигадали так собі: грали в рулетку з чарками, серед яких всі були з водою і одна з горілкою, влаштовували дурні конкурси, а рекламщик розповідав легенди, пов’язані з прізвищами керівників. 

Та головна халепа сталася пізніше, коли заступник директора запросив її на повільний танець і хлопці з техвідділу не придумали нічого кращого, як наробити фотографій та поділитись ними в мережі. До розлучення не дійшло, але кажуть що дружина заступника була схожа на фурію, коли це побачила у Фейсбуці…

Марина зітхнула. Зауважень що до вечірки ні в кого не знайшлося. Народ почав потроху розходитися по своїх місцях, тільки бос затримався і коло дверей звернувся до своєї менеджерки.

-Зайдіть до мене, будь ласка! 

Софія зробила круглі очі та знизала плечима.

-Він нічого про тебе не питав, навіть не знаю в чому справа! - голосно прошепотіла вона. - Тримайся там!

-Угу…

Марина покрокувала слідом, намагаючись ввімкнути позитивне мислення. Так, мабуть, і почуваються щасливиці, коли перед ними йде справжній чоловік - як за кам’яною стіною! Юрій навіть двері перед нею відкрив. Правда напругу це не розвіяло, навпаки, Маринка ще більше нервувала.  

– Не думав, що може бути такий збіг, - почав він, нагороджуючи підлеглу довгим поглядом. - З вами все добре? Я маю на увазі неприємність, яка сталася вранці.

-Так, я вже про неї забула і нікому не збираюсь розповідати. Хто б міг подумати, що та кішка так несподівано вискочить, не розумію, звідки вона взялася! 

- Ви ж не вірите у всі ці забобони з чорними котами? - він ледь помітно посміхнувся.

-Ні, я люблю тварин. 

Вона хотіла щось додати та раптом помітила таке, що ледь не зомліла. Юрій мав звичку сидіти, з’єднавши пальці. Довгі, як у скрипаля чи піаніста, але не це головне! На безіменному пальці в нього була каблучка і Марина впізнала б її серед сотні інших, бо хто ще носить мідну прикрасу?! Точно таку як подарувала їй відьма з підземки…