Глава 4

Як те вінчання пройшло, Марина майже не могла згадати, все було, наче в тумані. Тільки й чекала, що зараз до неї на плечі нечистий застрибне, аж поки раптом не згадала - обручку треба надіти обов’язково тринадцятого числа! А вчора було тридцяте, отже стара чи не все знала, чи може й не намагалася її зурочити? І як їй таке дурне в голову прийшло? Пошукала очима свічку, яку запалила - та горіла рівненько, а це точно добрий знак, бо кажуть… 

Ой чого тільки у Марини в пам’яті не з'явилося: і відливки з воску з різними “сущами”, і свічки, що тріщать і пихкають чорним димом! Бо коли тобі все життя не везе, то повіриш і в бабок-шептух, і в різних ворожок. Сама вона боялася до них ходити, а от карти любила розкласти, а там! Зліва зізнання в коханні, справа щаслива дорога, під ногами гроші, а зверху - червовий король, отже пристрасний шатен середніх років. Якби не ті карти, то вже зовсім впала б в депресію. 

Так замислилась Маринка, що ледь той самий момент не пропустила, коли батюшка потрібні слова сказав. Швиденько каблучку на пальці провернула і прошепотіла” А я вінчаюся з Удачею”. Тут і сталося диво. Просто через віконце, прикрашене вітражем, в церкву зазирнуло сонце і її мідна обручка спалахнула у променях, наче була і справді зачарована. Маринці аж очі засліпило, а серце від радості так і пустилося танцювати! Потихеньку, щоб не привертати уваги, вона подалася до виходу, поки гості не оговтались та не стали питати: а ви з боку нареченого чи нареченої? 

Як тільки вона опинилася на вулиці, одразу аж дихати стало легше! І головне - жодного жебрака на паперті, щоб за руки хватати, та ще й погода наладилась! Удача та й годі! Тут би піти собі погуляти, та за всіма цими справами Марина ледь не забула, що відпросилася до зубного, а не на цілий день. Часу залишалося з гулькин ніс, то ж вона побігла короткою дорогою через приватний сектор, який і місті називали Циганським районом. Ну а що - їй тепер боятися точно нічого! 

Пройти було недалеко, але не встигла Марина звернути у провулок, як стикнулася з тією самою “циганкою Азою”. 

-Ой, чавело, почекай, красавица, всю правду скажу! - не встигла Маринка й оком моргнути, як жінка вже вчепилася в її руку та розгорнула долонею догори. - Бачу, жити будеш довго, сина матимеш вродливого, але є в тебе суперниця. Ім’я починається на “С”, вона тобі дорогу перейти хоче!

От тобі й циганська магія! Адже ж точно, є така знайома, ще й разом працюють - Софія! Поки Марина віями кліпала, жінка продовжила:

-Відчарувати треба, а то так старою дівою і залишися! Хочеш, допоможу? Повторюй за мною: не піду, не зроблю, нехай за мене чорти зроблять! 

Рука циганки потягнулася до сумочки, та раптом їй наче хтось язика зав’язав, бо чарівна обручка на пальці знову блиснула. Ворожка щось пробурмотіла, відпустила руку і відштовхнула дівчину від себе, а згодом так накивала п’ятами, наче за нею ті самі чорти гналися. Кілька чорнявих дітлахів одразу побігли за матір’ю, а Марина так і залишилась стояти на місці. В голові була лише одна думка: невже каблучка і тут їй допомогла? Сумочка виявилася цілою, гаманець і ланцюжок золотий на місці. Але хтозна, чи не повернуться циганка назад, то краще за все було й самій тікати!

Марина рушила далі, але перечепилася через стару водостічну трубу і наступила на якийсь брудний вузлик. Щось в грудях у неї тенькнуло і рука сама потягнулася за знахідкою. Роздивлятись на місці нічого не стала, а майже бігом кинулася геть, тим більше начальник вже смс надіслав. 

Залетіла додому сама не своя, та вже у ванній почала руки після циганки відмивати, бо чекай тепер я лишаю, то бліх! А вузлик поряд кинула. Наче він і зав’язаний був міцно, але раптом розірвався і Марина аж зойкнула. В ганчірці поблискували монети, та не будь-які, а з профілем Миколи ІІ. П’ять золотих червонців! Колись за царя Панька був у неї залицяльник, все мріяв рідкісну монету знайти і їй каталоги показував, а ще пояснював, як справжнє золото відрізнити! Але й без того Марина розуміла - в неї в руках ніяка не підробка і коштують вони не дві копійки! 

Після такої знахідки й на роботу повертатись не хотілося, але телефон знову завібрував і нагадав, що її залишать не тільки з прочуханом, але без премії чи й зовсім звільнять. А з вовчим квитком навіть відьмина обручка на нову роботу влаштуватись не допоможе. Тут Марина спробувала зняти прикрасу і та майже сама зіскочила з пальця! Отже, все спрацювало і стара дійсно повінчала її з удачею. Питання залишалося лише одне: що ж вона повинна за це віддати?

З такими думками Марина швидко відправила до шафи довгу спідницю і вже потягнулася за своїм робочим костюмом, та раптом він здався їй таким нудним! До речі то тільки спочатку на роботі від них вимагали дотримуватися дрес-коду, а сьогодні чому б не одягнути ту синю сукню, яка вже скоро три роки свого зіркового часу чекає? В результаті такого експерименту з дзеркала на неї поглянула досить приваблива дівчина, а те що в неї є якісь “зайві” кілограми, то це краще, чим кістками торохтіти. Я казала бабуся: “Лучче бути пухкою пишкою, ніж засушеною мартишкою”. Смаки на жіночу красу, звичайно за останні шістдесят років змінилися, але Маринці на це вже було начхати.

Коли вона влетіла до офісу, то приготувала повноцінну брехню про видалення зуба мудрості, але так до робочого місця так і не дійшла. В кабінеті спиною до неї стояв зовсім не начальник, а його зам і розповідав про нову стратегію. Отакої, і треба ж було запізнитися на перші збори! Марина зробила глибокий вдих і почала рахувати до десяти, коли заступник Олега Івановича обернувся і всі слова застигли на язиці. Та не може такого бути, щоб перед нею стояв той сами сіроокий Юрій!