Відьми не вмирають учора

Глава XVІІІ «Санкторія»

Місяці походів проходили не безслідно. Щоразу, повертаючись додому, Власта помічала зміни в Орі. Вже не така усміхнена, постійно роздратована... Відьма знала, що скоро прийде час покидати цю петлю, але вона так і не встигла дослідити бібліотеки всіх країн та знайти протиотруту від чорної магії.

Не можна було втрачати часу в новій петлі на завоювання довіри королівської сім’ї, тому у цьому житті Власта повинна була пробути якнайдовше.

— Мила, я поставлю тобі трав, вони заспокоюють і мають приємний аромат, — відьма занесла до кімнати підпалені палички, що придбала на чорному ринку, й поставила на комод. Вона почала їх інколи підпалювати ще з минулого місяця.

Орі сиділа в кріслі біля вікна й читала книгу.

 — Роби що хочеш, — холодно відповіла їй дівчина, перегортаючи сторінку.

Збір цих трав притуплював розтікання чорної енергії по тілу тим, що висмоктував магію з того, хто вдихав пари. Дуже повільно, так, що це було непомітно для самого вдихача.

Ці трави використовували для найстрашніших ув’язнених магіків, аби ті не могли скористатися своєю силою та втекти з в'язниці. Стражники підпалювали їх із такою періодичністю, щоб залишити бранців без магічних сил, але й не дозволити їм померти від спустошення магічного посуду. Самі палички не згасали, а лише повільно тліли. Загасити їх можна було, лише замочивши у звичайній воді.

Власта вже стояла у своїх обладунках, зібрана вирушати до Ефіопа. Вона обвела сумним поглядом кімнату, зосередившись на емоційно холодній Реї. Дівчина навіть не подивилася на прощання коханій.

Власта мовчки розвернулася та вийшла з будинку, причинивши за собою дерев’яні двері. У грудях тисло, пекло в очах. Рука так і зосталася на залізній ручці, невпевнено її притискаючи. Відьма легенько торкнулася лобом дерева. «Як довго ти ще пробудеш зі мною?» — майнуло в голові.

— Полуноч, ми чекаємо! — пролунав голос Людвіга з-за дороги.

Щоб лицарі не помітили її сумного обличчя, Власта одразу натягнула шолом і різко повернулася до вишикуваних на конях чоловіків.

— Привіт, — промовила вона з вичавленою радістю в голосі. — Куди на цей раз рушаємо?

Дівчина підійшла ближче й застрибнула на свого жеребця, якого за повіддя привів Людвіг.

— На азійських землях, у Санкторії, вже давно придушують повстання окультистів, — сказав Ефіоп, здригнувши повіддям і рушаючи з місця. — До цього вони й самі справлялися, але останньою краплею стало те, що окультисти пробралися до священного храму Санктора й вкрали посох, який вважається реліквією правління нинішніх імператорів.

— Зажди, Санкторій — це та свята релігійна країна, в якій будь-який прояв магії вважається гріхом і злочином?! — заскріпіла зубами відьма.

— Саме так! — радісно вимовив Ефіоп. — Але ж ти знаєш, що в наших лицарських рядах немає магів. — Він підморгнув їй і посміхнувся.

— Ти знущаєшся? — Власта взялася рукою за шолом. — В іншій країні мене можуть кинути до в’язниці просто за те, яка я є. І навряд чи потім ви мене звідти дістанете.

— Отже, — продовжував принц. — Уся країна та її імператори — за Бога і віру, а окультисти намагаються скинути владу, виступаючи за зміну законів і дозвіл на використання магії.

— Ну, тоді я всіма руками за окультистів, — кинула відьма.

— Зі своїми правилами вони розберуться самотужки, а ми допоможемо їхньому нинішньому уряду.

— Я не хочу в цьому брати участь, — різко розвернулася до нього вона.

— Ти не маєш вибору, це наказ його Величності, — холодно відповів Людвіг.

— А народ взагалі влаштовують утиски імператорів?

— Звісно, в них такі ж погляди на життя: вони ходять молитися до храму, повертаються і живуть своє безмагічне звичайнісіньке життя, — відповів Ефіоп.

— То чому тоді ці окультисти просто не переїдуть до іншої країни, де їхні прояви не утискатиме влада?

— Ніхто не хоче покидати рідний дім, де народився й прожив усе життя, — знизав плечами принц. — Та навіть якщо вони поїдуть, завжди народяться нові послідовники. У цьому світі на біле завжди знайдеться свій чорний колір. Протистояння ніколи не вгамуються. Якщо окультисти прийдуть до влади, куди тоді подітися звичайним селянам, що розділяли погляди попередніх правителів? Тоді повстануть вони. Це замкнене коло.

— Тобто ти пропонуєш знищити меншину, яка поступається кількістю релігійному народу?! — Власта закипала від люті та несправедливості. — Усе моє єство є магією, як я можу виступати проти тих, хто теж хоче нею користуватися?

— Нікого ми вбивати не будемо, — різко заперечив Ефіоп. — Вбивства там також заборонені релігією. Нам потрібно лише відібрати посох, залякати й схопити їхніх ватажків… ну і, можливо, кинути до в’язниці.

Відьма злобно цикнула.

— Але імператори, скоріш за все, змилосердяться й згодом відпустять їх, — Ефіоп заспокійливо торкнувся її ліктя.

Власта хотіла якнайшвидше змінити тему, щоб оговтатися від гніву. Перше, що спало їй на думку:

— Як там твоя майбутня наречена?

— Ліліт? О… — Ефіоп розплився в чарівній усмішці. — Ми вже запланували весілля на початок осені.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше