Глава XІ «Принцева охорона»

Потрапивши до королівської зали, Власта від подиву широко розплющила очі.

Перед нею постала велична заля з високою білою стелею, оздобленою позолоченими візерунками. Уздовж стін височіли масивні колони — такі товсті, що їх неможливо було б охопити обома руками. Під ногами блищала підлога, викладена плитами справжнього мармуру, а від головних дверей аж до самого підвищення, на якому стояв королівський трон, тягнувся довгий червоний килим.

Першим до тронної зали увійшов головнокомандувач. За ним — лицарі, які вишикувалися по обидва боки килима, пропускаючи відьом усередину.

На величному шкіряному троні сидів король Фінт IV — трохи посивілий чоловік із бородою, шкіра якого вже починала вкриватися дрібними зморшками.

Головнокомандувач одразу опустився на одне коліно перед монархом. Власта й Орі повторили його рух, схиливши голови.

— Вітаю вас, Ваша Величносте, — урочисто промовив командувач.

— Доповідайте, — байдуже мовив Фінт IV, легенько стукнувши посохом об мармурову підлогу.

— Виконуючи наказ принца Ефіопа ІІ, лицарі натрапили на зграю синіх яструбів. Один із воїнів зазнав травми — втратив око, і наразі перебуває в лазареті. На місці події також були відьми. Одна з них допомогла нам прогнати птахів, завдяки чому ми зазнали значно менших втрат.

Король перевів погляд із барвистого вітража на відьом і деякий час мовчки їх розглядав.

— Котра з них?

— Русява, Ваша Величносте, — відповів командувач, вказавши на Власту.

— Крокуй уперед та представся, — наказав король, погладжуючи великим пальцем бильце трону й пильно вдивляючись у дівчину.

Власта ковтнула слину, підвелася з коліна й, підійшовши ближче, зробила глибокий реверанс.

— Вітаю вас, Ваша Величносте. Власта Полуноч.

— Якою магією володієш, Власто Полуноч?

— Магією вітру, Ваша Величносте.

— Чудово… — протягнув король.

Він підняв очі на головнокомандувача й ледь помітно кивнув у бік виходу.

Лицар одразу зрозумів наказ володаря, розвернувся до своїх підлеглих і віддав коротку команду. За мить воїни разом з Орі залишили залу, зачинивши за собою важкі дубові двері. У тронній залі запала тиша.

— Чи знаєш, навіщо тебе сюди привели? — запитав король.

— Ні, Ваша Величносте, — відповіла відьма, покірно схиливши голову.

— Мій син, спадкоємець престолу, зростає і коли-небудь посяде моє місце. Однак він не має ані мого статусу, ані поваги серед підданих. Йому заважають боягузтво та невміння володіти мечем.

Король зробив коротку паузу.  

— Від самого дитинства він тренувався, щоб уміти дати відсіч у бою. Однак принц Ефіоп… — король презирливо скривив губи. — Не побоюся назвати його бездарним дитям. Людині шляхетної крові не личить виглядати так перед зовнішнім світом.

Власта мовчала, не підводячи очей.

— Йому вже шістнадцять років, і невдовзі він має вирушити у свій перший військовий похід, аби довести відданість країні та королівському роду. Якщо ми хочемо, щоб інші держави й надалі рахувалися з нашим королівством, принц повинен здобути військові перемоги.

Король міцніше стиснув пальці на посоху.

— Однак, якщо все залишити як є, він, найімовірніше, загине під час першого ж походу від ворожого меча.

Він уважно подивився на Власту.

— Я наказав знайти мага, чиї чари були б непомітними для сторонніх очей. Ти, як відьма вітру, чудово підходиш для цієї ролі.

Власта нарешті підняла погляд.

— Тому я пропоную тобі стати таємною охоронницею мого сина Ефіопа. Потай від усіх ти допомагатимеш йому здобувати перемоги над ворогами.

Король трохи нахилився вперед.

— Чи здатна ти непомітно чаклувати під час бою? Наприклад, збити ворога з коня так, щоб ніхто не запідозрив магії?

— Так, Ваша Величносте.

— Якщо ніхто не здогадається, що ти допомагаєш моєму синові, твоєю винагородою буде десять тисяч талерів щомісяця.

Від подиву Власта на мить затнулася. Це були настільки величезні кошти, що навіть за рік вона не змогла б заробити й половини такої суми.

— Якщо ж хтось, особливо представник ворожої держави, помітить, що мій син — нездара, який потребує допомоги якоїсь відьми… — голос короля став холоднішим за кригу. — Тебе буде страчено.

Власта й бровою не ворухнула. Лише всередині стримала посмішку: «Якщо щось піде не за планом, я просто повернуся в минуле. Ще й із цілою купою талерів».

— Накажу слугам приготувати для тебе покої, — сказав король, навіть не чекаючи на її відповідь. Схоже, вибору він їй і справді не залишав.

Відьма знову присіла в реверансі та попрямувала до виходу із зали.

Ззовні тремтіла від тривоги Орі. Побачивши Власту, вона підбігла до неї з широко розплющеними очима й почала розпитувати, смикаючи за руку: