Глава X «Шлях до королівської знаті»

Відьмі цього разу — ситій, виспаній, сповненій магічної енергії — вдалося стрибнути на п’ять років назад. У час, коли вони з Реєю тільки-но починали зустрічатися.

Власта одразу привела цілителя для лікування й постійно була поряд з Орі для підтримки. Та після того, як дівчина дізналася про своє минуле, минуло не більше ніж декілька місяців, і візерунки на її тілі почали розповсюджуватися швидше. У цій петлі Власта зрозуміла, що все знову йде за попереднім сценарієм. Коли Рея почала виявляти ворожість до цілителя, Власта швидким рухом залила зілля їй до рота — і дівчина заснула безпробудним сном.

Зчаклувавши тайкома від інших портал, відьма майнула в нього, але сил вистачило тільки на декілька місяців назад.

— Якого чорта я не можу дістатися дня, коли вбили батьків Реї?! — сичала Власта, йдучи лісом. Вона з люті копнула камінь під ногами.

Вона знову створила портал, перемістившись усього на годину назад. Знову зчаклувала — повернулася на хвилину. Знову. Знову. Знову.

Уся вспітніла, Власта впала на траву, здригаючись у болісних судомах і відкашлюючись. Хрипко дихаючи на боці, вона простягнула руку вперед, щоб закликати вхід у минуле, та нічого не з’явилося.

— Ні, ні! Дайте ще час! Усього-на-всього ще два роки не вистачає! — дівчина шипіла, з куточків рота витікала піна, вона розлючено гатила кулаками по землі.

Власта сіла, тримаючись рукою за голову, і застогнала. Перед очима замиготіли темні цятки, у вухах задзвеніло. Очі дівчини закотилися, і вона впала навзнач, утративши свідомість.

Через деякий час відьматя отямилася у своїй кімнаті. Рея вимочувала ганчір’я в холодній воді й клала Власті на лоб. Приємна прохолода повертала до тями.

— Нарешті ти прокинулася! У тебе такий жар! — заклопотано бідкалася Орі, уже наливаючи їй гарячого бульйону на кухні. — Я знайшла тебе непритомну в лісі й принесла сюди. Так перелякалася!

Власта поринула в роздуми: чому, стрибнувши на п’ять років назад, вони не прожили того часу, який був відведений? Чому тільки два місяці? Можливо, необхідно спробувати в цій петлі не розповідати Орі про її минуле? Скоріш за все, саме це прискорило розповсюдження темної магії в попередній спробі.

Рея піднесла тацю з їжею й почала годувати знесилену Власту з ложечки.

У думках відьма вже не надто довіряла цілителю й мала на меті дізнатися інформацію про чорну магію деінде.

Так і сталося. Одужавши через декілька діб, Власта з головою поринула в науку: вчитувалася в кожну книгу, у кожний гримуар. Вона майже не бачилася з Реєю, поки не склала іспити на вступ до алхімічного факультету.

Минуло п’ять довгих років навчання. Власта тримала в руках заповітний сертифікат алхімічного факультету, але всередині все охололо. Вона поглибила знання, вивчила сотні формул, але про лікування чорної магії дізналася лише дрібниці. П’ять років виснажливої праці згоріли нанівець.

Орі все ще була собою — тією ж доброю, ніжною дівчинкою, але на її пальцях дедалі частіше з’являлися зловісні чорні цятки. Гіркий розпач охопив відьму: вона змарнувала стільки дорогоцінного часу на академічні фоліанти, поки темрява повільно отруювала її кохану. Зрозумівши свою помилку, Власта знову закликала портал і стрибнула в минуле, фактично запозичуючи цей змарнований час у хвороби Реї.

Відьма знову стрибнула на п’ять років назад, так і не досягнувши позначки в сім років до дня загибелі батьків Реї.

Вона з’явилася позаду Орі. Дівчата йшли вузькою стежкою на краю скелі Срібного моря. Ліворуч була прірва, а праворуч височіло каміння. За пам’яттю Власти, це була подія з першого життя, коли вони вперше вирішили виконати завдання гільдії — пошук птахів, що гніздилися в щілинах скель. За одне яйце синіх яструбів давали сто сімдесят талерів, тому вони й ризикнули.

Цей відрізок часу дав зрозуміти: скільки б вона не стрибала в минуле й скільки б різноманітних за подіями петель життя не було, якщо стрибнути знову — потрапиш у момент часу завжди з першого життя. А отже, окрім її власних знань про інші спроби, більше нічого від тих петель не залишалося. Вони ніяк не впливали на головну лінію.

Відьма перевела погляд на Орі, яка йшла попереду. Та обережно, тримаючись за каміння, ступала дрібними кроками. Її ноги та руки тремтіли від страху впасти з такої висоти.

— Якщо ти спіткнешся, я підхоплю тебе повітрям, — мовила Власта.

— Так Так, я знаю. Але все одно… — Дівчина трохи пискнула, бо її нога ковзнула на дрібній гальці, і вона ледь не нахилилася над прірвою, розмахуючи руками, щоб утримати рівновагу.

Відьма зітхнула, підняла її помахом руки трохи в повітря й поставила назад на стежку.

— Від того, що тобі страшно, тобі важче йти, — додала вона.

Дівчина повільно повернулася, схвильовано подивилася на Власту й протягнула:

— Ти мене врятувала!

— Йди вже вперед, — усміхнулася відьма.

Вона й забула цей епізод їхнього життя. На той момент вони зустрічалися не більше тижня, тому відьма стримувала себе, аби не зробити й не сказати чогось, що було б зарано для розвитку їхніх стосунків. Натомість вона обережно взяла спітнілу від хвилювання руку Реї у свою.