63. Аня. Все геніальне - просте

Коли я розплющила очі.  вже почало світати.  Спати зовсім не хотілося, я почувалася бадьорою і якоюсь навіть окриленою. Здавалося, зараз мені все під силу,  і моя магія ніби знайшла своє друге дихання, ну принаймні в мене було таке відчуття. 

Мені ніби снився якийсь важливий сон, але. як це часом буває, прокинувшись, я забула деталі, залишився в пам’яті лише загальний настрій, і тепер я сиділа, обхопивши коліна руками і заплющивши очі, і намагалася відновити в голові інформацію зі сну, яка здавалася дуже важливою. 

І тут я почула в голові той самий голос. який уже пролунав у ній вчора, коли я ледь не потрапила під автівку. 

“Краще не треба”, — сказав той голос. 

Я здригнулася і розплющила очі. Мабуть зробила це надто різко, бо почула, що Саша заворушився і теж прокинувся. 

— Щось трапилось? — сонно запитав він, мабуть, побачив, що я сиджу на ліжку і йому здалося, що на нас напали або що. 

 — Все нормально, я намагаюся згадати, що мені снилося, — відповіла я. 

Про голос в голові вирішила мовчати, не хотілося, щоб Саша знав про це, раптом він подумає, що в мене негаразд із психікою? Це просто перевтома і моя багата фантазія. Нічого особливого. 

— Сподіваюсь, це щось хороше? — він обійняв мене зі спини, також прийнявши сидяче положення. — Як ти почуваєшся? 

 — Почуваюся добре, — я трохи знічено усміхнулася. — Ні, не те що добре, а просто чудово. В мене стільки енергії з’явилося, хочеться одразу всі справи переробити. Це все ти, правда? Але як же мені згадати той сон…

— Можна пошукати рішення в книзі, або в бібліотеці взагалі, — запропонував він. 

— Так, це гарна ідея, ходімо пошукаємо, — я зіскочила з ліжка і почала одягатися. 

— Якщо мої боси дізнаються про нас з тобою, можуть гніватись. Я ж мав приглядати за вами, а не… .Ну сама розумієш, — він теж встав з ліжка і почав одягатись. — Але я хочу, щоб ми були разом, незважаючи ні на що. 

 — Та ну, ти ж не з якимось ворогом завів стосунки, чому їм гніватися, ми на одному боці, — знизала плечима я. 

— Бо я ваш викладач, це непрофесійно, — відповів він. 

 — І що? В житті звичайних людей не такою вже рідкістю стають стосунки між викладачами і студентами…

— Боюсь, щоб мене через це не відсторонили, — Саша зітхнув. 

 — Нам треба зробити разом щось дуже важливе, щоб вони похвалили тебе, і тоді вже не зможуть відсторонити. От якби ми знайшли спосіб один раз і назавжди розправитися з демонами! — замріялась я. 

— Навряд такий спосіб існує, — Саша похитав головою. — Але так, якби ми розібрались з демонами, то вже не мали б взагалі стояти на варті. Тільки демони надто сильні і їх багато, з ними так не розправитись. 

 — А якщо нам боротися не з ними? — раптом мені в голову прийшла проста думка, але така, яку я, без зайвої скромності відразу назвала геніальною. — А з їхнім способом приходу у наш світ. Вони не можуть з’явитися в нашому світі просто так, нізвідки, демонам потрібно пройти через портали. Якщо зробити так, що портали закриються, то тоді й не потрібно буде постійно відстежувати їхню появу. Це як з краном з водою — ми можемо довго й нудно збирати воду з підлоги, якщо кран протікає, але вона буде з’являтися знову і знову, поки ми не перекриємо кран! Тож нам просто треба здогадатися, як перекрити той кран і замкнути демонів у їхньому світі! 

— Знаєш, я ніколи не думав про це з такого боку. Але це звучить геніально. Якщо ми зможемо перекрити коридор, демони дійсно перестануть загрожувати людям! Але для того, щоб це зробити, нам доведеться самим придумати закляття, продумати все до дрібниць, зібрати його з різних робочих заклять, бо такого в книзі точно нема… І сподіватись, що нашої сили вистачить, щоб покласти край цим демонічним нападам на людей…