61. Аня. Хвилююча мить

Ми з ним разом поїхали додому, і тут уже я не могла веселитися, а мовчала, відчувала, як мене переповнює нетерпіння швидше опинитися вдома… Я так сильно його кохала, така рада була. що ми проведемо вечір наодинці…

Коли таксі під’їздило до нашого будинку, мовчки взяла його за руку і зазирнула в очі, а Саша трохи стис мою долоню в своїй і коротко торкнувся губами моїх губ.  

Він розплатився і ми пішли до будинку, а коли двері за нами зачинилися, він обійняв мене і сказав:

— Я ще не подарував тобі мій подарунок… Я дещо приготував, — його голос був трохи схвильованим і захриплим. — Бабуся мене вбила б за це, певно… — додав з нервовим смішком. — Я мав навчати вас. Мав бути більш відстороненим… Але Аню, — він торкнувся моєї щоки і зазирнув мені в очі. — Я закохався в тебе. 

 — Я теж, — сказала я. — Дуже кохаю тебе… Але хіба це погано? Думаю, твоя бабуся зраділа б, дізнавшись, що ти щасливий…

— Вона б побила мене ціпком, — він нервово засміявся. — Я завжди робив не те, що вона хотіла… Навіть народився хлопцем, хоча в них в роді завжди були дівчата першими. А моя мати не народила більше дітей. 

 — А як на мене, немає жодної різниці, хлопчик чи дівчинка народиться. головне. щоб людина була хороша, — сказала я. — Мабуть, я неправильна відьма…

— Ну, у нашому роді зазвичай були сильні відьми-жінки, тому вона і хотіла онучку, — сказав Саша. — Але прийшли ви. Знаєш, я спочатку злився, хоч і не дуже цього показував. Ну, за те, що вона обрала не мене. Саме завдяки тобі я зміг перебороти заздрість до вас. Бо ти з самого початку стала для мене особливою. 

 — Я теж відразу, з першого моменту нашого знайомства відчула, що ти особливий, — прошепотіла я. — Що ми ніби створені одне для одного…

Він дістав з кишені каблучку, я спочатку не дуже зрозуміла, що це, але потім він став на одне коліно і взяв мене за руку. 

— Мені здається, ти призначена мені долею. А я призначений долею тобі, — він зазирнув мені в очі. — Колись в майбутньому, коли ти завершиш універ і вже будеш готова до більшого, ти вийдеш за мене? — запитав він схвильовано.

 — Так, — відповіла я, не замислившись ні на мить. Моє серце мало не вистрибувало з грудей від хвилювання. — Я хочу прожити з тобою все життя…

Він одягнув мені на палець обручку, а потім поцілував мою долоню. Далі Саша встав з коліна і торкнувся долонями моєї талії. 

Зазирнув мені в очі і подався вперед, торкаючись губами моїх губ. Ми прикрили очі одночасно. 

Він пригорнув мене до себе сильніше, я відчула жар його тіла і його важке дихання в мене на шиї, коли він торкнувся губами ніжної шкіри там. 

— По-хорошому, я мав би весілля чекати, — сказав він грайливо мені на вухо. 

— Ну, раз ти вже мені освідчився. то можна вважати, що ми заручені, правда? — я усміхнулась. 

— Так, ми заручені… — він кивнув і провів долонею по моїй щоці.  — Я так сильно кохаю тебе… Якщо ти не готова чи, ну… Ти скажи. Я можу і почекати, — хоч він і сказав це, я відчувала, наскільки він був заведений в цю мить. Певно, було складно казати такі слова в такому стані. 

 — Я готова, навіщо чекати, якщо зараз такий слушний момент, — сказала я і відчула, що червонію. Чи не потрібно було спершу повагатися, раптом йому не сподобається. що я занадто поспішно погодилась? Але потім відкинула всі ці дурні думки, адже ми з Сашею розуміли одне одного з півслова і нам були зовсім не потрібні всі ці умовності…

— Ти найкраща, Аню, — сказав Саша і знову мене поцілував, цього разу він пригорнув мене до себе ще міцніше. 

А потім зробив пару кроків до сходів, а ще за мить раптом підхопив мене на руки і поніс нагору, продовжуючи мене при цьому цілувати.

Я обійняла його за шию і відповідала на поцілунки, почуваючись цієї миті найщасливішою у світі. Вся тремтіла у передчутті того, що має статися між нами. 

 — Я ніколи раніше не думала, що кохати когось — це найприємніше, що тільки може трапитися з людиною, — прошепотіла йому на вухо, коли ми вже зайшли у спальню. 

— Буде ще багато чого приємного, — він вклав мене на ліжко. — Я обіцяю, що зроблю тебе щасливою, Аню, — сказав Саша і поцілував мене….