60. Аня. Найщасливіший день

Я завмерла на переході, як громом вражена. Що це було?  Може, все мені просто здалося? Якась жінка невдоволено обійшла мене, боляче штовхнувши ліктем — мовляв, чого застрягла, роззяво? І я рушила вперед, перед цим озирнувшись, щоб переконатися що поруч нікого немає, хто міг би говорити зі мною. 

Поки я доїхала до ресторану, той випадок вже якось забувся. Я подумала, що це просто перевтома, що то була реакція мого організму на стресову ситуацію. 

В ресторані я побачила, що дівчата дуже гарно прикрасили зал кульками та плакатами з побажаннями для мене, і відчула. що дуже зворушена. Ще недавно ми зовсім не знали одна одну, а тепер вони стали моїми кращими подругами. І це було дуже хвилююче. 

— Я тобі ще пошию два індивідуальні комплекти весінньо-осіннього одягу, — сказала Ангеліна. — Займемось цим завтра ж. Буде мені і для показу, і тобі подарунок, побачиш, що тобі йде. Можу і гардероб твій з тобою розібрати.

 — Клас, дякую! — розчулено сказала я, обійнявши її. 

— А я можу потренувати тебе, — запропонувала Аліса. — Нам треба розвивати твої сили, і може пошукати якусь активну, або придумати їй заміну зіллями чи чимось таким, щоб більше тебе ніколи не захопили.

 — Дякую, я така рада, що ви в мене є, дівчата… — промовила я, дивлячись на них обох і усміхаючись. 

— Ми вже прямо як сестри. Я тепер не уявляю свого життя без вас, — зізналась Ангеліна. Сьогодні в неї був якийсь дуже хороший настрій. — Нік і Даня нам теж допомагали тут все облаштувати.

— О, до речі, я не знав, що тобі купити, тож тримай, — Нік простягнув Ані конверт. — З Днем народження!

Даня зробив те ж саме:

— Я подумав, що краще ти сама щось собі купиш, ніж я куплю якусь дурню, часу було мало для обмірковувань подарунку.

Я подякувала обом хлопцям, щаслива усмішка не сходила з мого обличчя. 

Потім до мене підійшов Саша і простягнув букет насичено помаранчевих троянд, відтінок яких нагадував колір мого волосся.

— Це тобі, Аню. А подарунок я подарую тобі вдома, наодинці, якщо ти не проти, — додав він пошепки мені на вухо. — Почекаєш трохи? Хочу, щоб це була тільки наша мить.

— Так, звичайно, — я відчула, як серце приємно завмирає в передчутті побачення наодинці…

***

Ми дуже добре провели час у ресторані, посиділи, порозмовляли, потанцювали. І, мабуть, уперше в житті я не відчувала в веселій компанії ніякого дискомфорту. Досі, коли мене запрошували на вечірку, я самотньо сиділа десь збоку і дивилася, як усі веселяться, та лише вибирала слушну мить. щоб втекти додому. Зараз же мені навпаки хотілося, щоб свято не закінчувалось. Все-таки важливо не те, інтроверт чи ні, а те, які люди поруч, якщо я з ними на одній хвилі, то   в компанії з ними відчуваю себе вільно і щасливо…

Але вже настав вечір, час було повертатися додому.

— Алісо, Даню, Ніку, а що як ми з вами ще десь потусимо? Може, в клубі? — запропонувала Ангеліна. — А іменинниця з Сашею хай додому йдуть. 

 — Ми не проти, — сказала Аліса, дивлячись на Даню. — Правда?

Він кивнув, обіймаючи її за плечі і притягуючи ближче до себе. 

— Тільки тримайтесь разом, — тут же сказав Саша. — Всі разом, — додав, уважно дивлячись на них. Погодився доволі просто, якщо зважати, що раніше він і ввечері нікого нікуди не відпускав, а зараз вже була майже ніч…