59. Ангеліна. Взаємне зізнання

Я вирішила організувати Ані красиву вечерю в ресторані. Я знала одне дуже класне місце прямо на Дніпрі, на яхті. Вирішила, що це буде мій подарунок — святкування на цій прекрасній яхті. Подумала, що Ані має сподобатись таке. 

Окрім невеликої зали, я ще замовила квіти і кульки з салону прикрас, вони вже надуті гелієм мали приїхати. Нік мав приїхати і допомогти мені.

  Власне, прямо перед тим, як Нік приїхав, мій телефон задзвонив.

Коли я побачила, що мені дзвонить кураторка, дуже здивувалась. Але авжеж виклик прийняла. 

— Ангеліно, схоже, ти зовсім забула про майбутній показ, — сказала вона невдоволено. — Якщо не подаси моделі до кінця тижня, тебе знімуть з учасників. Буде дуже шкода, я мала на тебе великі надії. Але, здається, особисте життя для тебе важливіше…

Я зовсім забула про це… Ще й батьків обманула, що саме для цього показу і поїхала жити окремо. Раніше весь мій світ крутився саме навколо одягу і я знала, що хочу займатись цим все життя… 

— Добрий вечір. Я все встигну, обовʼязково, — відповіла я рішуче. Подумала, що почну прямо сьогодні після вечірки. Якщо дуже постаратись, то я маю встигнути зробити хоч дві чи три моделі з того, що я вже малювала. Правда, я навіть з моделями не домовилась цього разу, я взагалі перестала спілкуватись з колишніми приятелями і друзями через магію. 

 — Добре, але чекатиму лише до кінця тижня і ні годиною пізніше! Не забудь знайти моделей, в заявці вони мають бути, — нагадала вона, ніби прочитавши мої думки.  — Попроси когось із подружок допомогти. 

Я вже уявила Алісу в моїх сукнях і світлих костюмах і вічно насупленим обличчям. Ні, це точно не варіант. Ну, з Ані може ще щось би й вийшло. 

— Добре, дякую, я все зроблю. 

Якраз коли я завершила розмову, побачила, як до мене йде Нік. 

Певно, я виглядала засмученою, бо коли ми привітались, він обійняв мене і запитав:

 — У тебе щось сталося? Ніби якась замислена…

— Я, певно, не встигну на конкурс, — я зітхнула. — Я про нього зовсім забула через… 

— Через ті миготливі портали з нечистю? — уточнив Нік. 

— Ага… Ти ж нікому не розповідав те, що бачив? — одразу перепитала я трохи стурбовано. 

 — Ну, ти ж мене просила не розповідати, а свої обіцянки я ніколи не порушую. — відповів Нік. 

— Дякую, — я подалась вперед, встала навшпиньки і торкнулась губами його губ. — Може, мені відмовитись від участі в показі?... Все одно я навряд встигну навіть зразки подати. І моделей знайти.

— У тебе є всі шанси на перемогу,  —  сказав він. — Якщо потрібні моделі, можу попросити своїх знайомих дівчат, які цим підробляли, мають досвід. 

— У тебе багато знайомих моделей? — здивувалась я. 

 — Ну, дві є, а тобі треба більше? 

— Для повноцінного показу колекції достатньо буде десь чотирьох чи пʼятьох, — сказала я замислено. — Можна зробити концепцію: одяг, який підходить і моделям, і звичайним дівчатам, — я загорілась цією ідеєю, мені вона одразу здалась дуже цікавою. — І тоді взяти дві справжні моделі і дві звичайні дівчини, і щоб один і той же одяг хай і сидів по-різному, але підходив і тим, і тим.

 — А що, це цікава ідея, — кивнув він. — Якщо попросити Аню і Алісу, плюс я приведу своїх двох знайомих, у тебе буде повноцінна компанія… чи як воно правильно називається…

— Я тебе кохаю, — я обійняла його і торкнулась губами його губ. Це вийшло якось спонтанно, і вже тільки коли я сказала ці слова, то зрозуміла, що бовкнула. Ми не говорили про такі серйозні речі раніше. Більше весело проводили час і все таке… Відчула сильне хвилювання. Це була правда, я тільки зараз зрозуміла, що дуже сильно кохаю його. Що хочу, щоб ми завжди були разом. — Пробач, певно, це занадто?... — здається, я почервоніла. — Ну, я не збираюсь тебе цим напружувати, чи щось таке… Знаю, хлопці не надто люблять зобовʼязання і все таке… Мене влаштовує все і як зараз. Якщо що, — забурмотіла я незвʼязно.— І зізнаватись у відповідь не треба. Ми не в кіно. Я просто…

 — Чому занадто? — тепло усміхнувся він, торкаючись долонею моєї щоки. — Мені дуже приємно це чути. Бо я, здається, теж тебе кохаю… Хочу, щоб все було як зараз і навіть краще, щоб незважаючи ні на що, ми завжди були разом, — сказав він і поцілував мене…