57. Аня. Подарунок на день народження

Я щось довго не могла заснути, день був такий насичений подіями і емоціями, що сон не йшов. І ще ловила себе на думці, що згадую той вечір, коли Саша був тут зі мною поруч, тримав мене в обіймах… Може піти до нього і попросити ще раз залишитися зі мною? Але мені було незручно, бо тоді була поважна причина, а зараз ніякої такої поважної причини не було, і він міг подумати. що я якась легковажна…

Тому я вирішила сходити на кухню і зробити собі чай. Не стала вмикати там світло, у вікно якраз світив великий повний місяць, тож я увімкнула чайник і підійшла до вікна та відсунула фіранку. Я завжди любила дивитися на повний місяць, він ніби притягував мене… Може, у мені завжди дрімали магічні здібності, звідти і ця потреба милуватися місяцем?

Раптом я побачила, що біля ганку майнула чиясь тінь, і насторожилась. Невже до нас прокралися якісь вороги? Але дім захищений від демонів, та й тінь, як мені здалося, не заходила, а виходила з будинку. Я притулилася до самої шибки обличчям і уважно стежила за подвір’ям. Частину доріжки, що вела від ганку до воріт, приховували кущі бузку, але частина доріжки була відкритою з цього ракурсу, і от людина вийшла на цю відкриту територію, і в світлі місяця я легко впізнала її. Це була Аліса. 

Куди це вона зібралася так пізно? Невже забула, що нам небезпечно ходити вночі поодинці? 

Я відчинила вікно і виглянула назовні:

 — Алісо, ти куди? — гукнула не дуже голосно, щоб не розбудити всіх у домі, але достатньо, щоб вона мене почула. 

— Ти чого за мною стежиш? — вона аж здригнулася, коли я її гукнула. — Я скоро повернусь, буду недалеко, нічого не трапиться. До мене Даня прийшов, — додала ще тихіше.

 — А, ну добре, — я подумала, що й справді саме з Алісою навряд чи щось трапиться, вона зможе за себе постояти. — Я не стежу, просто випадково побачила, що хтось іде, й виглянула… Будьте обережні там, тримайтесь подалі від порталів! 

— Добре, я пішла, не кажи іншим, я скоро буду, — сказала вона і пішла до воріт і вже скоро вийшла з території будинку.

Я допила свій чай, повернулась до кімнати, лягла й нарешті заснула…

***

А вранці мене розбудив стук у двері і голос Ангеліни:

 — Аню, прокидайся! Ти чого не сказала, що в тебе сьогодні день народження, ми б тобі подарунок купили! 

Я спросоння не могла зрозуміти, що вона від мене хоче і до чого тут мій день народження, але тут погляд упав на календар на стіні, він був магічний, листочки відривалися самі, і сьогодні на календарі було двадцять восьме вересня. Точно, я й забула, що в мене день народження! 

 — Доброго ранку, — сказала я, відчиняючи двері. — Та я й сама забула за всіма цими пригодами. А ти звідки дізналася про мій день народження? 

— Так посилка ж прийшла, курʼєром. На ній написано, що тобі, і що це подарунок на день народження, — відповіла Ангеліна. — А ми влаштуємо вечірку? Хоч невелику? Може, хлопців покликати…

 — Хм, я ніби нікому не казала свою тутешню адресу, — пробурмотіла я здивовано. — Якщо Саша дозволить, то можна зробити вечірку, але мабуть, він не дозволить… Скаже йти в якийсь заклад і там святкувати, а до будинку він дуже трепетно ставиться…. О, може, це він вирішив надіслати мені подарунок, подумав, що так буде цікавіше, ніж просто вручити? 

— Якщо не тут, то можемо піти кудись, що робити. Може, так і краще. Щодо подарунка, то ти його відкрий, а я піду, не буду заважати, — вона заграла бровами. — Раптом там щось інтимне. 

Я зробила круглі очі і махнула на неї рукою. Ангеліна є Ангеліна, в неї вічно якісь такі думки в голові. 

 — Добре, я зараз подивлюся, що в коробці, і спущусь снідати. Аліса вдома? — запитала, згадавши про нічні походеньки подруги. 

— Та не знаю, я до неї не заходила, зараз зайду. Але ж ніби має бути вдома, навряд вона так рано кудись пішла, — сказала Ангеліна. — Спускайся потім вниз, — на цих словах вона вийшла і прикрила за собою двері…