55. Ангеліна. Операція "Попередження"

Аліса поглянула на мене.

— Ти зможеш зробити навколо Вуглика якийсь щит? Чи ми  маємо бути дуже близько для цього? Ти взагалі хоч трохи тренуєшся, щоб розвивати свій дар? 

— Чому ти на мене нападаєш, — я насупилась. — Я не слабша за вас. Он у Ані взагалі немає активних сил. Не знаю, чи зможу, — я підтисла губи. — Тобто, може я і можу, але не знаю, на яку відстань. Можна в принципі випробувати це. Виміряти, на якій відстані щит тримається.

 — Тоді нам треба їхати за Вугликом? — припустила Аня. — Щоб він не був надто далеко від тебе, Ангеліно, як джерела захисної сили. А Саша буде прикривати нас, бо Аліса не зможе цього робити, вона буде розвідником. Я ж напишу лист, бо в курсі того, що говорили демони…

 — Треба ще якось прибрати з того листа нашу енергетику, щоб мисливці за нею нас не вичислили, — зауважила Аліса.  При цих словах її обличчя якось посумнішало. 

— Енергетику я приберу, — кивнув Саша. — Ми не будемо підбиратись надто близько. Давайте дійсно проведемо експеримент зараз. Наскільки далеко від Ангеліни Вуглик може летіти з щитом. На це і будемо орієнтуватися…

Ми дійсно пішли у двір. Аліса вселилась в Вуглика, я наклала на нього щит і Аліса полетіла просто вперед. В якийсь момент я втратила контроль над щитом, Аліса теж мала це відчути. 

Вона якраз розплющила очі, повернувшись в своє тіло:

— Майже до кладовища долетів. Це близько двох кілометрів, так? Перевірте по карті, — вона поглянула на нас.

Аня відкрила гугл карту і сказала:

 — Так, тут два кілометри, якщо по прямій. 

— І вони якраз на кладовищі. Тобто, нам зовсім трохи треба відійти від дому в напрямку кладовища. Можемо трохи підʼїхати на машині, це буде безпечно. І в будь-яку мить зможемо перервати звʼязок. Тоді Вуглик просто полетить додому. Хоча може краще і не одразу, щоб його не вистежили, — сказав Саша.

 — Тоді я сідаю писати лист, — сказала Аня. 

Вона швидко набрала на комп'ютері текст листа і простягнула його Саші:

 — Прибирай нашу енергетику. 

Він склав аркуш вчетверо і затиснув між долонями. а потім кілька секунд потримав так. зосередившись і заплющивши очі. 

 — Готово, — сказав зрештою. — Мабуть, треба згорнути його трубочкою і прив’язати Вуглику до лапки? Як там поштові голуби переносили листи? У дзьобі тримати, певно. буде незручно? 

— Якщо ми привʼяжемо, він не відвʼяже так легко. Хай краще тримає. Я буду ним керувати. Я боюсь за нього, — сказала Аліса. — Візьму лись в лапи і перенесу, а потім кину. 

 — Ну добре, головне не викинути його раніше, ніж ми побачимо мисливців, — сказала я.  — Тоді в дорогу? Немає чого тягнути, раніше почнемо, раніше додому повернемось. А то вночі ці всі демони зовсім розпоясалися…

Ми сіли в машину, Аліса тримала Вуглика і лист, згорнутий в трубочку і перев’язаний ниткою. Коли ми під’їхали до невеликого лісочка між будинками приватного сектору, то вирішили, що тут буде зручно зупинитися, ніхто не буде бачити нас, як було б, коли ми спинилися на відкритій місцевості. 

Аліса ще раз поглядила Вуглика, вклала йому в лапку листа і випустила за вікно. Потім вона відкинулась на спинку сидіння і заплющила очі. Я активувала щит, який захищав би птаха і Алісу, яка знаходилася в його тілі. 

Ми всі мовчали, зосереджено вдивляючись у темряву за вікном. Вдень цей лісочок проглядався наскрізь, він був скоріше парком, де люди гуляли з собаками, але вночі здавалося, що нас оточили непроглядні хащі, з яких світилися чиїсь хижі очі…