54. Аня. В пошуках мисливців

Я поглянула на дівчат:

 — Не сваріться, будь ласка! Зрештою, мисливці можуть самі собі дати раду. думаю, в них є якісь шпигуни, які дізнаються, що задумали демони, і не дадуть їхньому задуму втілитися в життя…

— А раптом нема? Ми маємо захищати людей від сил зла, ви ж чули Сашу, — не погодилась Аліса.

 — Треба запитати в книги, де можна знайти мисливців, в них є якісь місця збору тощо, і там ми їм залишимо послання, — запропонувала я. 

— Можна, — кивнула Ангеліна. — Давайте запитаємо.

Не гаючи часу, ми подалися в кабінет Горпини і всі троє простягнули долоні над книгою. 

 — Скажи, будь ласка, де нам знайти мисливців? — запитала я і тут же додала. — Але зробити це слід так, щоб вони нас не помітили…

Сторінки книги почали швидко перегортатися, аж доки вона не відкрилася повністю.

 — Закляття пошуку. — прочитала я, нахилившись над розгорнутою сторінкою.  — Дякую, і що це нам дасть, хм… Треба спробувати його прочитати? Як ти вважаєш, Сашо?  

— Тут ще треба мати мапу і якийсь кулон, — прочитала Аліса. 

 — Ну, приміром мапа в нас є, — Ангеліна показала на карту міста, яка лежала на столі поряд з книгою. — А кулон можна будь-який? Можу дати свій, — і заходилася знімати з шиї ланцюжок з підвіскою у формі літери “А”.  — Ми так колись у дитинстві гралися. Вирізали коло з літерами і розмішували в центрі якусь прикрасу на ниточці, потім дивились, куди вона гойднеться, ті  літери записували, і складалися слова! Страшно було до чортиків! Раз мені дух сказав…

 — Не має жодного значення, що там добі в дитинстві сказав якийсь дух, — буркнула Аліса. — Нам треба знайти мисливців, тож цим і займемось. 

— Давайте спробуємо, може щось з цього вийде, — сказала Ангеліна. — Звідки ми знаємо, може ж і спрацювати!

 — Тоді я буду читати закляття, а ви повторюйте за мною, — сказала я, взявши з рук Ангеліни ланцюжок і помістивши його трохи вище в повітрі над центром мапи. 

Ми так і зробили, і вже при перших вимовлених словах закляття підвіска на ланцюжку почала крутитися з боку в бік, все швидше і швидше. 

Ми всі здивовано витріщились на неї. В реалі так не могло бути, адже я не рухала рукою, тримала ланцюжок рівно. І все ж якась сила щодуху розгойдувала ним, він виписував спершу великі кола. потім менші. зрештою стишив оберти і зупинився, але тепер вже не над центром карти, а в іншому місці. 

 — Якщо ми все зробили правильно, то значить, мисливців треба шукати на кладовищі? — я звела брови.  — Чомусь мені не дуже хочеться туди йти…

— Може, вони прямо зараз на когось полюють? На якусь нечисть? То нам треба прямо зараз йти туди. 

 — Щоб вони і на нас напали? — Ангеліна була налаштована скептично. — Давайте спершу відправимо Вуглика на розвідку, а Аліса хай подивиться його очима.  І скаже нам, що там, на кладовищі, відбувається! 

— Добре, можна спробувати, — погодилась Аліса. — Але Вуглик не буде підлітати надто близько. Я переживаю за нього, раптом вони відчують від нього магічну енергію чи щось таке… 

 — Хай він високо тримається, думаю, вони не зможуть в нього вистрелити чи щось таке, — сказав Саша. — Можна і лист передати таким чином, через птаха. він його скине і полетить геть…

— Так, так мені підходить. Хай буде, — погодилась Аліса…