53. Аліса. Як попередити мисливців?

Ми швидко пішли коридорами, Саша вів нас, він відчував, де знаходиться Аня. 

На диво, ми деякий час не зустрічали нікого, але коли завернули за черговий поворот, побачили одразу декількох демонів, вони ніби стерегли вхід кудись. Можливо, там, за тими дверима, і була Аня. 

— Це вони! — вигукнув один з демонів, той, що був з жовтими очима і якимись чорними татуюваннями. — Хапай їх! 

Інший демон направив на нас руку і вистрілив блискавками. 

Ангеліна тут же активувала щит, і блискавки розбились об нього. А Саша атакував демонів у відповідь. 

Демони розгрупувались і Саша вигукнув:

— Алісо, твій лівий, Ангеліно, захищай її щитом! 

Я кинулась до демона, спрямовуючи на нього долоні, Вуглик також кинувся зі мною в атаку. 

Ангеліна прикрила мене щитом, але вигукнула при цьому: 

 — Їх багато, щит може не витримати! 

— Тримайся! Хоч дві хвилини дай мені! — вигукнув Саша, нападаючи на демона. 

Той спробував ухилитись, але в нього не вийшло. 

Демон розсипався на попіл, і перед нами відкрився прохід до дверей. Але на його місці тут же з’явився інший і кинув у Сашу вогняну кулю.  Ангеліна поспішила і його прикрити своїм щитом. 

Я не гаяла часу, кинулась вперед і вистрілила блискавками в демона, який цього явно не очікував, і тому отримав поранення. 

Саша його добив своїми блискавками і він теж розсипався.

Тоді ми зайшли до дверей і побачили Аню з якоюсь дівчиною. Майже одразу я впізнала в ній Елеонору. 

Саша одразу кинувся до них.

— Аню! Ти як? — він одразу обійняв її і пригорнув до себе. — Тебе не поранено? 

 — Ні, зі мною все добре, — вона усміхнулась. — Як ви нас знайшли? Ти почув мене, коли я хотіла зв’язатися з тобою?

— Так, я почув твій голос і зміг вийти на твою хвилю і знайти тебе, — відповів він. 

 — Треба втікати звідси, поки головний демон не дізнався, що ви тут, — сказала Елеонора. — Він дуже підступний…

— Хто він? І чого він хотів добитися? — запитала я. 

— Зараз немає часу з цим розбиратися, треба йти, Елеонора правильно каже, — сказав Саша.

Ми поспішно вийшли в коридор, Вуглик полетів уперед. показуючи дорогу, а ми рухалися вслід за ним. Нарешті попереду замаячив вихід з порталу і ми кинулись до нього.

На диво, у нас вийшло втекти. Правда, вийшли ми не біля нашого дому, а в іншому кінці міста.

Втомлені, але щасливі, ми викликали таксі і поїхали додому. 

Коли я зайшла до кімнати і лягла на ліжко, то знову згадала про Даню. 

Я так кохала його, невже ми дійсно не зможемо бути разом?... З цими сумними думками я все ж заплющила очі. Втома таки брала своє… 

*** 

Наступного ранку коли я спустилась на сніданок, то всі вже були там в зборі. Коли я сіла за стіл, то Аня раптом сказала: 

— До речі, коли я була в порталі, то прямо перед вашим приходом підслухала розмову демонів, вони збиралися опівночі в ніч повного місяця напасти на мисливців. Що це а мисливці, Сашо?  Ти їх знаєш? 

— Мисливці полюють на потойбічних істот без розбору. А також на людей з надсилами, таких, як ми, — він зітхнув. — Ми далеко не друзі. Але при цьому ми зобовʼязані їх захищати також, бо все ж вони люди.

 — То, може, їх якось попередити, щоб вони були напоготові? 

— Ні, ми не можемо йти до них. Вони будуть тоді на нас полювати, — Саша похитав головою. — Хіба що написати їм листа чи щось таке. 

 — І відправити з Вугликом? — Аня поглянула на мене. 

 — Ні, не пущу Вуглика, хтозна, що вони можуть з ним робити. — я насупилась. Серце дуже сильно калатало в грудях при думці, що Дані загрожує небезпека.  — Я придумаю щось інше…

— Що, наприклад? Ми не можемо самі туди йти, це небезпечно. Так само як і відправляти реальний лист, нас можуть викрити.

 — Я ж сказала, що придумаю, — відповіла я мабуть надто різко, аж Ангеліна здивовано глянула на мене. 

 — Чого це ти так розхвилювалась при згадці про тих мисливців?  запитала вона. — Ти що, їх знаєш? 

— Я боюсь, що нас викриють, що незрозумілого? — хмикнула я. — Придумайте щось інше…