52. Ангеліна. В пошуках Ані

Аня типу була найрозумнішою з нас, але саме вона потрапила в якусь пастку. Це було підозріло. 

— Що ми будемо робити? — я поглянула на Сашу. Він в нас був "мозком" в таких справах, все ж, у нього принаймні був більший досвід боротьби зі злом. — Ми можемо її якось знайти?

 — Можливо, спитаємо у книги, — він сам виглядав розгубленим. — Вона має знати, де знаходиться Аня…

— Тоді ходімо до книги, — сказала Аліса. 

Вона перша ступила до будинку і на сходи. Я бачила, що Саша був якийсь розгублений. Видно, зникнення Ані дуже сильно його підкосило. 

Ми пройшли до книги і стали перед нею.

— Спробуйте як тоді, задати питання, тримайте руки над книгою. Вона ваша, тож і слухатись буде вас, — Саша зітхнув. — Я нічого не можу зробити… Ненавиджу такий стан. 

Ми з Алісою простягнули долоні над книгою і вона запитала:

 — Де зараз знаходиться Аня? 

Сторінки книги почали гортатись і розкрилися на сторінці "портали в потойбіччя", на якій був зображений вже відомий нам портал, ми такі сто разів бачили. 

— "Всі портали в потойбіччі повʼязані", — прочитала я. — Ну, це логічно. Виходить, вона в потойбіччі, але ми і так це розуміли. Книга пропонує нам зайти в портал? Але ми ж не будемо робити це навмання, ми можемо опинитись чортзна де! 

 — Я думаю, демони хочуть заманити і нас до свого світу. тому вони викрали Аню. — сказала Аліса.  — Отак прямо, без якогось плану, ломитися в портал буде необачним рішенням…

— Але що нам робити? Думаєш, я хочу йти  в портал? І який в нас може бути план? Якщо ми не знаємо, що там… — я зітхнула.

Цієї миті Саша раптом заплющив очі і вигукнув:

 — Я бачив Аню! Вона намагається зв’язатися з нами. І вона там не сама, поряд ще одна дівчина… Думаю, тепер якщо ми потрапимо в потойбіччя через будь-який портал, я зможу відстежити, де вона…

 — Значить. нам треба потрапити в портал, — сказала Аліса.  — От тільки як його знайти?

 — Може, Вуглик допоможе, — сказала я. 

Аліса взяла до рук ворона. що сидів у неї на плечі, і погладила по голові:

 — Вуглику, на тебе вся надія! — серйозно сказала вона. 

Птах каркнув і підлетів до розчиненого вікна, потім озирнувся на нас і випурхнув назовні. 

 — Йдемо за ним, — скомандувала Аліса. Вона вже не виглядала такою сумною, а була зосередженою і зібраною. 

— Будьте наготові. Ангеліно, ти маєш встигнути підняти щит над собою і Алісою в разі чого. У вас може бути сильне комбо, якщо ти будеш тримати оборону, а Аліса нападати. 

 — А ти? Чому ти не сказав про себе також? — запитала я. 

— Я планую йти в атаку першим. 

 — Ех, — я зітхнула. — Як я не люблю ці розбірки… Може, Горпина помилилася. запросивши мене? 

 — Ну. в будь-якому випадку назад уже нічого не переграєш, — суворо сказала Аліса. — І розмови зараз недоречні, там треба поспішати, рятувати Аню.

 Ми вибігли з будинку і побачила Вуглика, який кружляв над садом, а щойно ми з’явилися, полетів геть. 

 — Сідайте в машину, так буде швидше. — скомандувала я. 

Ми сіли в машину. Аліса стежила за птахом і казала мені, куди повертати, а Саша сидів з заплющеними очима — певно, намагався знову зв’язатися з Анею. Та, схоже. в нього поки що нічого не виходило…

***

І от нарешті ми виїхали за місто і побачили в полі приглушене сяйво, ніби там горів вогонь. Вуглик каркнув і полетів до нього. тож я зрозуміла — це був портал. Не гаючи часу, ми кинулись туди. Тримаючись за руки, зробили крок досередини — і за мить опинилися в якійсь печері, там було темно, хоч око виколи. Вуглик приземлився на плече Аліси, ми йшли навпомацки і самі не знали куди. 

 — Сашо, ти щось відчуваєш? — прошепотіла я.  — Вона тут? 

— Так, вона дуже близько! Нам туди, — він вказав на один з коридорів. — Ходімо!