51. Аня. Сеанс зв'язку

Я підійшла до Елеонори і торкнувшись її плеча, спробувала розбудити.

— Це я, Аня, ти мене кликала… Як ти? — запитала тихо. 

Вона розплющила очі і поглянула на мене. Виглядала слабкою. 

— Ти прийшла… Сама? Це погано. Я сподівалась, що ти приведеш ще когось… — вона зітхнула. — Тебе зловили. Я підозрювала, що саме в цьому була ціль демона, який мене зловив. Він відкрив дуже вузький канал звʼязку для мене. 

— Ти знаєш щось про нього? — запитала я. — Мені здалося, він не звичайна нечисть, а якийсь дуже сильний демон…

— Вони працюють разом. У них теж як клан, чи щось таке, хоча я думала, що демони не співпрацюють. Тому у них вийшло мене заманити, — вона зітхнула. 

 — Він сказав. що хоче забрати силу мою і моїх подруг, а нас вбити… То тебе викрали теж, щоб заманити відьом з твого клану? 

— Я думаю, що мене викрали, щоб виманити вас… — вона зітхнула. — Я чула, що Горпина померла і що її силу успадкували. Про вас вже ходять чутки між відьмами та відьмаками.

— Нам треба якось попередити їх… Ти можеш зв’язатися з Сашею? Бо я, на жаль, не вмію, мої сили ще не прокинулися повністю, я почуваюся радіоприймачем, який приймає сигнали, а сам нічого передати не може…

— Я намагалась вийти на звʼязок хоч з кимось, але ж почула мене тільки ти, — вона зітхнула. 

— Ех, тоді треба вибиратися звідси… 

Я підійшла до дверей, хотіла відчинити їх, але відчула біль, ніби мене вдарило струмом. Почала дмухати на пальці, що пекли. немов опечені вогнем. 

— Схоже, вони наклали якесь закляття, щоб ми не змогли вийти…

— Ця клітка — протимагічна. Я не можу застосувати на ній свою активну силу, — сказала Елеонора. 

 — А яка в тебе активна сила? — поцікавилась я. 

— Я можу рухати предмети, — відповіла вона. — Навіть великі, коли я в ресурсі. Це телекінез. Але в цій клітці нічого не працює.

 — А в мене пасивна сила, — я зітхнула.  — Що ж робити? Може, я спробую зв’язатися з дівчатами чи Сашею? Шансів небагато. але я просто не можу сидіти тут без діла..

— Ти колись робила подібне? Для цього треба мати ментальні здібності. 

— Ну, ментальні здібності в мене є, але я раніше сама не пробувала передавати інформацію… Може, ти розкажеш мені, як це робиться. а я спробую? Ти ж навчалася всім видам магії,  у вас є якісь школи? 

— Треба зосередитись і транслювати якусь одну максимально просту думку. Можна транслювати її конкретній людині, тоді це забирає найменше енергії.

 — Тоді я спробую зв’язатися з Сашею… Але яку думку йому передати, що нас захопив демон?  Чи що їм теж загрожує небезпека?

— В нашому випадку можливо тобі варто хоча б спробувати налагодити контакт. Хай хоча б відчує твою енергію, тоді, можливо, вони зможуть нас знайти по цьому сліду. 

 — Добре…

Я сіла на підлогу, заплющила очі і почала думати про Сашу, чомусь згадала, як ми лежали поряд на ліжку, як він поцілував мене… Мені дуже-дуже захотілося опинитися заряд поряд з ним. подалі від цього порталу і жахливої тісної клітки, і від того демона-книголюба…

Тієї миті, як я найсильніше і найемоційніше захотіла опинитися біля Саші, я раптом побачила немов кадр із фільму, як Саша, Аліса і Ангеліна стоять біля хвіртки і про щось розмовляють. Саша виглядав дуже засмученим, я почула лише його останні слова:”... вони виманили її…”

Потім зображення почало блякнути, ось-ось воно мало зникнути, і я щосили вигукнула, поки наш зв’язок не встиг розірватися:

 — Сашо, ми тут! У порталі! 

Але перед очима потемніло, я розплющила їх, і вже не бачила своїх друзів, а лише темні стіни і розсіяне світло від маленького віконечка, що освітлювало бліде обличчя Елеонори…