49. Ангеліна. "Ми завжди будемо разом"

Нік здивовано перевів погляд з порталу на мене. Як в сповільненій зйомці я побачила, що в його бік летить одразу декілька вогняних куль з порталу.

Я одразу ж уявила щит, який стає між Ніком та порталом. І він там матеріалізувався. Вогняні кулі вдарились об нього і зникли. 

Нік впав на землю від вибухової хвилі від куль. 

 Я підбігла до нього і гукнула:

 — Тікаймо! Щит поки нас захищає, але він не протримається довго під таким натиском!  

Нік кивнув і встав з місця, і ми побігли геть. Коли відбігли до нашого з дівчатами дому, то обоє важко дихали.

Нік здивовано дивився на мене. Певно, хотів якихось пояснень. Але нічого не питав. 

 — Ти як? — я обійняла його. — Дуже злякався?

— Не знаю, як я, дивно, певно, — відповів він неголосно, теж обіймаючи мене. — Але так, злякався. Не думав, що я можу чогось боятись… 

 — Мабуть, ти хочеш, щоб я усе пояснила? — я зазирнула йому в очі.  — Але, можливо, після того, як ти про все дізнаєшся, то більше не захочеш мати зі мною справу…

— Чому не захочу? — він виглядав здивованим. — Але так, пояснення б не завадили, тут я не буду сперечатись.

 — Бо якщо ти дізнаєшся, що я відьма, ти можеш злякатися, — я зітхнула. — Зазвичай до людей з такими здібностями є упереджене ставлення…

— Ти так кажеш, ніби хлопці часто бачать дівчат з такими здібностями, — Нік торкнувся долонею моєї щоки. — Я от вперше так близько спілкуюсь з відьмою… 

 — Я не народилася відьмою, до останнього часу я була звичайною дівчиною… Поки одного дня на свою голову не зібралася до відьми, щоб дізнатися про своє майбутнє… Але так сталося, що на неї напали і смертельно поранили, а перед своєю смертю вона передала свою силу мені і ще двом дівчатам. які.як і я. мали нещастя опинитися не в той час і не в тому місці… І тепер ми мусимо постійно відбиватися від нападів різних потороч… От і вся моя історія… Тепер ти не захочеш мати зі мною справу? 

— Мені все одно, хто ти, — видихнув Нік мені в губи, а вільну долоню поклав мені на талію, друга все так само лежала у мене на щоці. 

 — Справді? — я відчула величезне полегшення. — Ти найкращий… Я так тебе кохаю!  Не хвилюйся, колись це все закінчиться, ми обов’язково придумаємо, як подолати цих всіх демонів і потім жити спокійно…

— Я теж кохаю тебе, — він подався вперед і поцілував мене в губи, прикриваючи очі. Я відчула, як усередині мене ніби вибухає феєрверк, ще ніколи такого не траплялося від звичайного поцілунку. Можливо, це сталося через викид адреналіну,чи просто я ніколи так сильно ні в кого не закохувалася, як зараз у Ніка, але я була в ейфорії…

Коли він відірвався від моїх губ і наші погляди знову зустрілись, Нік сказав: 

— Я проведу тебе додому. Але тепер іди додому, добре? Щоб я не переживав, що ти знову полізеш до якоїсь потойбічної штуки. 

 — Так, але й ти будь обережний, не наближайся більше до порталів, добре?

— Я викличу таксі від твоїх воріт. А те світло просто здивувало мене. Це ж цікаво, — він зітхнув. — Цікаво, що там, по той бік, — пояснив він. —  Ти вже була там?

 — Ні, не була. Але там небезпечно… Демони дуже підступні, тож краще ти не наближайся до порталів.  Щоб впливати на мене, вони можуть взяти тебе в заручники, а я не хочу, щоб ти постраждав..

— Добре, я обіцяю, що буду обережним, — він кивнув. — Знаєш, про мене ніхто ще так не піклувався, — додав він пошепки. 

У мене аж сльози навернулися на очі на цих словах. 

 — Я буду піклуватися про тебе завжди, — прошепотіла я.  — Ці всі тимчасові труднощі минуть, і ми будемо разом, мені ніхто не потрібен. окрім тебе…

— Так, ми будемо разом, завжди, — він подався вперед і знову мене поцілував…