47. Аліса. Коли друг стає ворогом...

У мене було дуже кепське передчуття, сама не знаю чому. Зазвичай я перша кидалась в бій, але зараз я озирнулась навколо і кинулась геть, назад від порталу, от тільки все навколо ніби закружляло і скільки б я не бігла я знову опинялась тут.

Червоні очі дивились вичікувально і я не розуміла, що відбувається.

— Що ви зробили, тварюки?! Відпустіть, або бийтесь! — вигукнула в портал. 

Насправді я не надто хотіла з ними битись, їх було багато і я відчувала, що це були не якісь монстри нижчого рівня, ці істоти були сильними, але вони ніби чекали чогось. 

— Що, не можете вилізти? — хмикнула я. — Слабаки! 

Знову кинулась геть, але тепер в інший бік, та все одно так і не вийшло вийти з цієї петлі. 

Я дуже розізлилась і направила руки на портал. Хотіла влупити по цим тварюкам блискавками, але нічого не вийшло.

Тільки в цю мить озирнулась і побачила, що Вуглик літає навколо певної зони і не може в неї залетіти. А в центрі цієї зони був портал і я…

— Що відбувається?!  — вигукнула я, знову дивлячись на портал. 

Звідти почали вибиратися все нові і нові істоти, схожі на великих ящірок, але голови в них були людські. 

Я спробувала знову застосувати блискавки, але тіло ніби втратило всю магію. Якого біса?...

— Не підходьте, а то я вас підсмажу! — вигукнула я. 

Раптом я побачила перед собою постать в чорному, що була більше схожа на людину, але очі в неї світилися червоним і на голові були ріжки.

— В тебе нічого не вийде, відьмо! — пробасив він. — Тут амулети, які пригнічують твою магію. Тож здавайся, і залишишся жива! 

— Що вам від мене треба? — я почала озиратись навколо. Треба було знайти слабке місце цього щита, чи що воно було, щось, що стримувало мене всередині і блокувало мої сили. Я мала потягнути час. 

— Твоя сила, — промовив демон. — Віддаси її добровільно — і зможеш іти на всі чотири сторони! 

— Що ви зі мною зробили? — я знову спробувала спрямувати на нього блискавки, але нічого не вийшло. — Що з моєю силою?

— Зараз вона пригнічена дією амулетів. Але ти можеш добровільно її віддати нам, і тоді ми тебе відпустимо. Ти зможеш жити спокійно, як було до того дня, коли ти прийшла до Горпини і влізла в усю цю заварушку! 

— Я не віддам вам силу! — сказала я вперто. 

— Тоді ти загинеш! — заявив демон, підходячи ближче до мене, його очі палали вогнем. 

Раптом він запустив в мене вогняну кулю. Я спробувала ухилитись, але вийшло погано. Плече палало від болю, я впала на землю, тіло охопив такий страх, що я не могла ворухнутись. 

— Твої подружки уже погодились віддати свою силу, вона їм не дуже й була потрібна! — продовжив демон. 

— Ти обманюєш! — заявила я. Хоча насправді була не дуже впевнена. Ангеліна не горіла бажанням займатись магією. А Аня… Вона тільки заради Саші це все робила…

Тіло відмовлялось слухатись. 

— Ці камені діють як магніт, вони висмоктують магічну енергію і акумулюють її, — продовжив демон. — Заберуть і твою, спершу енергію, а потім життя…

Сили почали зовсім покидати мене. Здається, ці камені реально ніби висмоктували з мене все і не тільки магію, а й мою життєву енергію, як і сказав демон.

Мої повіки стали важкими. Аж раптом я побачила тінь в деревах за спиною демона. Можливо, вона мені тільки привиділась? Саша і дівчата не могли прийти сюди… Я не попередила їх…

Але в якусь мить мене ніби відпустило, не повністю, але частина пут спала і я змогла поворухнути рукою.

З останніх сил я направила долоню прямо на демона і з моєї руки вирвались сині блискавки. 

Демон не встиг ухилитись. Він шоковано дивився на мене. Але потім мій погляд перефокусувався за його спину і я побачила Даню з його арбалетом, який цілився в демона… Ще мить і він вистрілив, стріла пронизала монстра і той почав горіти. 

А наші з Даною погляди зустрілися. Він виглядав шокованим. Я подумала, що, певно, він побачив блискавки, які злетіли з моєї руки, і мені захотілося провалитися під землю. 

Він не опускав арбалет, стояв і дивився на мене, і я згадала, що він ненавидить відьом і заплющила очі, подумавши, що зараз стріла влучить і в мене…