46. Ангеліна. Небезпечне випробування

На тому наші пригоди не завершились, бо раптом за нашими спинами почувся  дівочий голос:

 — Ліно, а я думаю, де це ти зникла! Тебе викрав цей красунчик? Якщо потрібна допомога, моргни три рази!

Я озирнулась і побачила свою подругу Карину, вона жила по сусідству, і наші батьки дружили, тож я не здивувалась, побачивши її на ювілеї тата. 

 — Я не зникла, просто готувалася до конкурсу, — видала я заздалегідь заготовлену версію. — Знайомся, це мій хлопець Нік. 

— Дуже приємно, — вона усміхнулась Ніку і простягнула йому свою долоню. 

— І мені, — лаконічно відповів той, нерозуміюче дивлячись на руку Карини, а потім на мене.

 — Нік довго жив у Англії, — пояснила я. — Оце тільки приїхав на батьківщину. Ніку, потисни їй руку.

— Добре, — Нік кивнув і потиснув руку Карини. — Я Нік. Приємно познайомитись. 

 — Клас, з самої Англії! — Карина дивилась на нього зачаровано. — Там круто, я теж хочу поїхати! Замовлю поїздку батькам на свій день народження! Ти розкажеш, де краще побувати, ну там, пам’ятки якісь, визначні місця?

Нік знову поглянув на мене якимось благальним поглядом. 

 — Почитай в інтернеті, — буркнула я, беручи Ніка під руку. — Вибач, нам зараз треба йти, рада була побачитись…

Коли ми вже трохи відійшли, я тихо сказала Ніку на вухо:

 — Ходімо до моєї кімнати, там нам ніхто не заважатиме…

— Ходімо, — він одразу усміхнувся і ледь облизнув губи. Дивився на мене таким поглядом, що мені одразу стало жарко.Здається. я закохалася в нього по вуха…

Ми піднялися нагору, я відчинила двері своєї кімнати і увімкнула світло.

 — Почувайся як удома… Я, правда, зараз живу у подруги, ну, тимчасово, але скоро планую повернутися додому. 

— У подруги? А чому? — запитав він, торкаючись долонями моєї талії і зазираючи мені в очі.

 — Та ми до конкурсу готуємось. Я майбутній дизайнер одягу. — затараторила я. — Хочу стати відомою модельєркою, ну, в майбутньому..

— Ти дуже красиво вдягаєшся, думаю, в тебе все вийде, — він подався вперед і торкнувся губами моєї шиї. — Божеволію від тебе… Коли ми наодинці стримуватись особливо важко… — додав пошепки мені на вухо.

 — Мені теж важко, — прошепотіла я. — Але хтось може увійти… 

— Я запрошу тебе до себе якось… — він мазнув губами по моїй шиї. — Ти прийдеш, якщо запрошу?

 — Так, — кивнула я. — А ти живеш сам, окремо від батьків?

— Зараз так, — він кивнув і усміхнувся. — Я ж вже не маленький хлопчик. 

В цю мить до кімнати постукали:

— Ліно, ви чому пішли з вечірки нагору? — почула голос мами. — Тато образиться… 

 — Зараз ми прийдемо, ну нам треба було поговорити, а там така гучна музика, — невдоволено сказала я, і пошепки додала Ніку: — От бачиш, контролюють мене… 

— Ага, — він усміхнувся. — Ну, нічого, — Нік чмокнув мене в губи. — Ходімо, щоб вони не переживали…

***

Далі вечеря пройшла більш-менш нормально. І трохи нудно… Ну, чого ще очікувати від ювілею батька? 

Ми відсиділи обовʼязкову програму і ближче до десятої вирішили прощатись. Я спочатку думала залишитись ночувати у батьків, але потім передумала, бо згадала, які вони можуть бути допитливі. Мама мене на кухні так допитувала, ніби я під слідством…

Тому ми з Ніком попрощались і він визвався провести мене додому. Через те що ми випили вина, то вирішили поїхати на таксі. 

Нік довіз мене до будинку і відпустив таксі, а потім ми довго-довго цілувались під воротами до нашого з дівчатами будинку.

 — Мені так не хочеться розлучатися з тобою, навіть ненадовго, — прошепотіла я. 

— Мені теж не хочеться, — він погладив мене по щоці. — Але скоро ми знову побачимось, обіцяю… 

 — Буду з нетерпінням чекати…

Треба було йти, бо Саша буде злитися… Він трохи дратував мене своєю правильністю, як і Аня. Але краще було не сваритися з ними, бо потім можуть виникнути проблеми, коли я захочу знову піти на побачення з Ніком. 

Я помахала йому рукою і пішла до будинку. Але вже стоячи біля дверей, торкнулася до вуха і відчула, що там немає однієї сережки. Мабуть, я згубила її там, де прощалася з Ніком, а може, і вдома в батьків. Ну, якщо в батьків. то не страшно, але краще про всяк випадок глянути тут, бо до ранку її вже може хтось підібрати…

Я повернулась і швидко пішла до хвіртки. У мене з’явилося дивне відчуття, ніби легке поколювання в долонях і трохи запаморочилось у голові, але я вирішила, що це просто від того, що я випила вина в гостях у батьків. 

Але коли я відчинила хвіртку, то побачила вогняний портал, такий самий, як ті. з яких вибиралися демони. А перед ним стояв Нік. Моє серце шалено закалатало в грудях, я подумала, що йому загрожує небезпека.

 — Ніку! — закричала я щодуху, кидаючись до нього…