44. Аліса. Нічого не змінити...

У Дані вдома

— Я теж не хочу. Але так буде краще для тебе, — він зітхнув. 

— Як ти можеш знати, як буде краще для мене?- запитала я. 

— Принаймні, тебе не скривдить демон чи ще якась нечисть, яка захоче помститись мені, — він опустив голову. — Повір, я теж цього не хочу. Але ти надто дорога мені. 

 — А якби, припустімо, я могла б захищатися від демонів, ти б не переживав за мене? 

— У тебе не вийде. Мене тренували з раннього дитинства і я все одно отримую поранення, — Даня вказав на своє плече. — І це ще я вважаюсь талановитим мисливцем. 

 — А якби в мене були якісь здібності від природи? — я розуміла, що надто вже видаю себе. але не могла зупинитися. 

— Здібності так просто не отримати… Стоп. Від природи? — він поглянув на мене. — У тебе що, є якісь магічні сили?

 — Та я пожартувала, — я засміялась.  — Але  ж є люди з цими здібностями. правда? Значить. їх можна якось набути. і тоді демони не будуть страшні…

— Магічні сили можна отримати від демонів. Але якщо людина заключає такий контракт, то вона втрачає душу. Ти ж би не пішла на таке? 

 — Звісно, ні, — похитала я головою. — А якісь білі маги , проти них мисливці не воюють?  Чи всі, хто має здібності до магії — ваші вороги?

— Всі відьми і маги мають в собі зерно зла. Потойбічна сила розбещує їх, вони вирішують, що вони вищі за людей, — Даня насупився.

 — Ясно, — зітхнула я.  — Але я все одно хочу продовжувати зустрічатися з тобою. Невже немає якогось способу нам залишитися разом? 

— Я просто дуже боюсь за тебе, — він переплів наші пальці. 

 — А якщо тобі піти з мисливців і бути звичайною людиною? Чи так не буває? — несміливо поцікавилась я. 

— Я не можу зрадити свою родину. І мою матір вбила відьма, — він зітхнув.

Я зітхнула. Певно, Даня не прийме мене, якщо я скажу йому правду про те, хто я. 

 — Значить, залишимо все як є, — тихо сказала я.  — Не бійся за мене, зі мною все буде добре, я це знаю…

Він подався вперед і торкнувся моїх губ, прикриваючи очі. Його долоні стиснули мої пальці.

А я відчула, як моїми щоками течуть сльози. 

Коли він відірвався від моїх губ, я міцно обійняла його. 

 — У нас все буде добре, — прошепотіла Дані на вухо.  

— Ти така вперта… — він погладив мене по щоці. — Не плач. Тобі просто треба закохатись в когось нормального. Звичайного хлопця, — він зітхнув.

 — Це виключено, — серйозно сказала я. — Я ж сама ненормальна. поглянь на мене! 

— Ти найкраща… — сказав Даня. — Мені шкода, що так вийшло. Але так буде краще. Ходімо, я проведу тебе до виходу.

Я кивнула і ми пішли до виходу. Вуглик чекав на мене на дереві біля заднього ходу до їхнього маєтку. 

Даня ще раз коротко поцілував мене.

— Будь обережна, Алісо. 

 — Так, я постараюсь. А ти одужуй швидше, — сказала я, дивлячись йому в очі. 

— Дякую, — він відпустив мої долоні. — Я буду в порядку, не переживай. 

 — Тоді до зустрічі, — я усміхнулась. — Піду, бо вже дійсно пізно…

Подумала, що коли Саша дізнається, що я ввечері ходила сама, він влаштує скандал. Але ж у мене активна сила, на відміну від Ані чи Ангеліни я без проблем підсмажу всіх, хто посміє напасти на мене, блискавками! 

Я пішла до зупинки, аж раптом Вуглик закаркав і прямо на моїх очах раптом матеріалізувався портал, з якого на мене дивилась одразу купа пар червоних демонічних очей…