43. Ангеліна. "Хіба магія існує?"

На словах Ніка про серйозні наміри в мене аж серце завмерло на мить, а тоді забилося швидше. А раптом він збирається освідчитися мені? 

Хоча це занадто швидко, ми ж знайомі зовсім мало часу… Та ні, щось я розмріялася, він просто хоче справити гарне враження на моїх батьків. 

 — Тоді поїхали, подивишся, як я живу, — усміхнулась я. — Мої батьки трохи сноби, але в цілому не такі вже й погані. 

— Погані люди не змогли б виховати таку доньку, — зауважив він. 

 — Ти, як завжди, справжній джентльмен, — всміхнулась я…

***

Коли ми під’їхали до будинку батьків, там уже стояло чимало машин, видно. гості були в зборі. Варто було нам із Ніком увійти до будинку, як батьки одразу підійшли до нас. 

 — З днем народження, тату, — я простягнула йому куплений заздалегідь подарунок. — Знайомтесь, це Нік. Я вам про нього розповідала. Ніку, це мої батьки Олена Василівна та Максим Павлович. 

 — Дуже приємно,  — мама усміхнулась Ніку. — Почувайтесь як удома…

— Дякую, що запросили, — сказав Нік, також усміхаючись. 

 — Ходімо, я покажу тобі будинок, — я вирішила, що достатньо цих церемоній, та й батьки побачили нових гостей і намірилися йти до них. 

Але не встигли ми пройти й кілька кроків, як я побачила того,кого не дуже хотіла б зараз бачити. Це був Стас, мій колишній хлопець. Він був сином батькового партнера по бізнесу, тож, певно, вони прийшли всією родиною. Стас стояв з келихом вина і дивився прямо на нас із Ніком. 

Довелося підійти й до нього привітатися. бо втекти, коли він нас побачив і знаходився так близько, було б вкрай неввічливо. 

 — Привіт, — сказала я Стасу. — Це Нік, ми зустрічаємось. Ніку. це Стас, мій… давній приятель. 

 — Привіт, — кивнув Нік. 

Стас насупився ,поглянувши на Ніка.

— Привіт, — він поглянув на нього зверхньо. — Ліно, не знав, що у тебе так сильно змінився смак. 

— А що не так з її смаком? — Нік насупився.

— Ти якийсь занадто солоденький для неї, — з викликом промовив Стас. 

Нік стис руки в кишенях в кулаки, я це помітила. Також він підтис губи.

— Може, хочеш перевірити, наскільки я "солоденький"? Вийдемо? 

 — Стасе, тобі нудно, немає чим зайнятися? — насупилась я. — Чого ти сунеш носа у мої справи? Ми ж давно розійшлися! 

— Але він дійсно тобі не рівня, — хмикнув Стас. 

 — Це ти був мені не рівнею, особливо стосовно наявності розуму, — я взяла Ніка під руку і сказала йому, вирішивши ігнорити Стаса. — Не звертай уваги, він просто тобі заздрить…

— Нічого я не заздрю! — сказав Стас, зробивши крок в мій бік і раптом перечепився прямо через свою ногу і впав обличчям вперед. Він не встиг виставити руки і завопив на весь будинок від болю. А коли підняв на нас погляд, я помітила, що в нього розбитий ніс.

— Який ти незграбний, — хмикнув Нік, намагаючись сховати самовдоволену усмішку. Певно, зрадів, що Стас впав.

Я теж засміялась.

А вже коли ми відійшли від Стаса, тихо сказала Ніку:

 — Ти часом не чаклун? Якось так раптово Стасу прилетіло після того, як він чіплявся до тебе… 

— Та ну, який чаклун, — Нік засміявся. — Хіба магія існує?

Якби він знав, що магія не тільки існує, а й його дівчина є відьмою, то, певно, дуже здивувався б. Але я тільки  таємниче всміхнулася:

 — Хтозна, чи існує магія, а “бумеранг” точно трапляється, особливо якщо хтось спеціально напрошується на нього…