Глава 48. Пожертвувати щось більше… (2)

Я продовжила копирсатись у всесвітньому павутинні. Мене цікавили Меланія та Василь. Чарівниця, що живе на Межі між світами, розповідала історію прадавніх богів Макоші та Велеса, а ми, мовби, лише їхні тіні, які віддзеркалюють колишню історію.

Була у князя-Місяця-Радо сестра Маяна-весна. Викрав її Змій, володар підземного царства. А славний лицар Васильчик повернув дівчину додому і одружився з нею.

Імена Меланія та Василь приводили повсякчас на сторінки, де описувалось святкування Старого Нового року. День, присвячений Меланії, завершував старий рік, день, присвячений Василю – розпочинав новий відлік. Ця пара ніби трималась за руки, поєднуючи минуле із майбутнім.

Також кругом описувався обряд щедрування, або його ще називали маланкуванням, напередодні Нового року за старим стилем. Звісно, століттями на цей обряд нашарювалось щось нове. Юнаки та дівчата переодягались у театралізовані костюми і ходили по сусідах, співаючи пісень та закликаючи щастя, багатство, врожай та здоров’я на наступний рік. Існувала «Маланка» дівчача, була й парубоча. Та часто у гурті об’єднувались і хлопці, і дівчата. У різних варіаціях серед ряджених зустрічались кіт, ведмідь, коза, фельдшер, дід та баба, циган та циганка, пан та пані, орач, сівач, жандарм, козаки, солдати, відьма, чорт, Котигорошко, журавель, віл й інші. Та зрозуміло, що більшість персонажів вже приєднались пізніше. Щоб дійти до витоків, довелось читати роботи відомих етнографів-дослідників.

І я знайшла підтвердження словам чарівниці, що живе на Межі світів!

Свято Маланки – то прадавня містерія, сповнена містичних дійств та магії! Ось так приблизно описують прадавній обряд маланкування вчені.

Найкраща дівчина обиралась Маланкою, також обов’язковими персонажами виступали Васильчик, король Місяць, Змій-дід із залізною бородою.

Тепер слід провести паралелі з прадавніми богами. Гадаю, ті, кого наші предки називали богами, насправді були останніми представниками давньої цивілізації. Більш розвинуті, могутні, вони володіли знаннями та технологіями, що видавались дивом, мали набагато довшу тривалість життя. Ким ще повинні були звати їх наші предки, як не богами? І, враховуючи множинність світів, можливо, вони живуть десь і зараз.

Дійсно, багато дослідників вважають, що Маланка уособлює собою образ Макоші. Ма-коша – матір коша (урожаю, здобутку, кошту). В перекладі з індійської – Велика Богиня, вона увійшла до пантеону найважливіших богів Київської Русі як богиня урожаю, вітру та дощу, долі, вважалась покровителькою жінок та жіночого рукоділля. З часом її образ злився з образом Параскеви П’ятниці, а містерії в її честь трансформувались у  вшанування Маланки. Як і Макош, Маланка носить кужіль та веретено. Макош – донька бога Рода. Є щедрівка, що підтверджує походження Маланки:

Гой, то не зоря, то Маланочка,

Прабога чадо, Прабога дочка.

А Васильчик – то скорочене від Велес Сильний. Це доводить старовинна щедрівка:

Гой ти, Сильчику-Велесильчику…

Або ще одна:

Ой гоня тура з темного лугу

Велесильчика вірнії слуги…

За легендами Змій (у різних варіаціях Гад, Ад,  Пекло) викрадає красуню Макош та забирає її до Підземного царства.

Щедрувальники недарма співають:

Ой, паночку, Рахманочку,

Пусти з нами Маланочку

Із квітами, із дутками,

З хорошими парубками.

Рахманами здавна у нас звуться мерці. А щедрувальники прохають відпустити Маланку із царства мертвих.

Василь-Велес бореться зі Змієм і виводить її із Наві до Яві. Щоб збити з пантелику потойбічні сил, що переслідують втікачів, захистити справжню богиню, по селах ходить кілька ватаг маланкарів, у кожній ряджена (підмінена) Маланка, часто це переодягнений парубок.

На містку, що символізує рубіж двох світів, відбуваються змагання ватаг ряджених маланкарів, що символізує поєдинок з потойбічними силами.

Все сходиться. Я раз за разом проводила паралелі.

Макош – богиня вітру та води, Маяна-весна, що приходить на землю з першими грозами, Маланка, Меланія.

Велес Сильний, Басилейос,  Васс, Василь, Василько.

Князь-Місяць-Радо, царевич-Місяць, король-Місяць, Місячник, Андріадо, Андрійко.

Історія, пов’язана з прадавніми богами не лише збереглась у народних традиціях, а й віддзеркалюється у багатьох варіантах, і ми – лише тіні богів... Та, як казала чародійка, що живе на Межі світів:

«Відображення, що почали жити самостійним життям. Це не так і погано, бо ключове слово – жити».

Також згадую слова богині Лади:

«Тінь, що ожила, відокремилась і усвідомила себе – вже не тінь. Ти, Маланко, повноцінна божественна істота. Як і усі люди. Тільки мало хто розуміє це».

А ще провидиця:

«Усі шляхи ведуть вас туди, куди потрібно». І головне:

«…Те, що Лада зв’язала ваші душі докупи, має величезне значення. Тепер, навіть якщо ти повернешся додому, а вони не зможуть послідувати за тобою, ви однаково маєте знов зустрітися. Хай не в цьому житті, але колись, у одному з інших…»