Глава 48. Пожертвувати щось більше… (1)

Лінуся притягнула мені велику спортивну сумку з необхідними речами та одягом і, звісно, ноутбук.

- Ось, принесла. Тільки тобі, мабуть, зараз не слід перевтомлюватись…

- Мені гірше зараз залишатись у бездіяльності. Не турбуйся, Лін. Зрозумій, мені це необхідно.

- Добре-добре. Головне – не думай про погане.

А як не думати?

- Про… мого батька щось чула? Треба ж поховання організовувати, а я у лікарні… - Кожне слово давалося з болем і відчуттям жахливої втрати людини, яка була мені опорою, захисником, порадником, співбесідником, психотерапевтом і просто любимим татом.

- Поки що… тіла не знайшли, тільки автівку на дні Дніпра… Пробач… Кажуть, коли не знайдуть у найближчі дні, то ховати доведеться порожню труну… Отже, у тебе є кілька днів, щоб відновитися. Поки що відпочивай та набирайся сили.

- Вмовила, - кивнула я, сковтнувши клубок у горлі. – Набиратимусь.  А ти, Лінусь, повертайся додому і теж відпочинь.

- Ні! Я залишусь поруч! Я тебе не покину!

- Люба моя подруга, коли ночуватимеш на стільчику, то до ранку перетворишся на жуйку-черв’ячка. А ти мені завтра потрібна бадьорою.

- Я… боюсь тебе залишати.

- Я ж під наглядом кардіомонітору. Коли що – реанімують ще раз.

- Не шуткуй так, Меланіє! – Лінуся жартома тицьнула мене у плече.

- Я дуже вдячна тобі, подруго, за все. А тепер йди, прошу.

- Але ж ти зараз у такому стані… Боюсь, щоб не накоїла дурниць…

- Не накою, Лін. У мене зараз є чим зайнятись, - я кивнула на ноутбук. Іди, відпочинь.

А тут і доктор нагодився, ще мабуть і почув кінець нашої розмови, бо приєднався:

- Так, дівчино, ви повертайтесь додому, бо самі з ніг звалитесь. А я зараз огляну нашу пацієнтку.

Після прискіпливого огляду оголосив:

- На диво, й справді, зараз усі показники у нормі. Людський організм – то найцікавіша у всесвіті штукенція, і має здатність відновлюватись навіть після страшних перевантажень чи травм. Моніторинг продовжимо, проведемо деякі аналізи. Якщо до завтрашнього ранку ситуація не погіршиться, то переведемо до загальної палати.

Лінуся трохи заспокоїлась і, поцілувавши мене, вийшла слідом за доктором. А я залишилась наодинці із ноутом та інтернетом. До цього часу я не цікавилась міфологією, та зараз маю розпочати серйозне дослідження. І я занурилась із головою у нескінченний океан інформації, що пропонував мені інтернет.

Перш за все я впевнилась, що багато сучасних вчених підтверджують теорію багатоваріантності світу, тобто одночасного існування безлічі паралельних світів, які знаходяться у минулому, сьогоденні чи й майбутньому, та ще й у різних варіантах. Це говорить про множинність наших особистих інтерпретацій та багатоваріантність доль, одномоментність  проживання всіх життів.

Отже, душа може розділятись і перебувати одночасно у декількох світах. До того ж, різні світи можуть мати різну щільність матерії. Отже, щільне матеріальне тіло не може потрапити до світів, де панують тонкі матерії, але тонкі тіла душі на це здатні. Більшість дослідників називають сім тонких тіл, а деякі стверджують, що їх набагато більше. Тому цілком вірогідно, що моя душа, вибита ударом блискавки, відправилась у інші світи. Також це означає, що люди, загинувши у нашому матеріальному світі, продовжують життя у інших. Коли так, то не дивно, що я потрапляла туди, де продовжували існування частини душ мого коханого та брата. Чарівниця казала, що притягнули мене сильні почуття, туга за рідними.

 «Любов – то найсильніший магніт, основна сила, що рухає Всесвіт.  Хто б міг не скоритися перед нею?» - це її слова.

 А потім Лада зв’язала священним обрядом долі наші, щоб ми завжди могли знайти одне одного, що й відбувалося далі. Мене перекидало до інших світів, а рідні підтягались слідом. От тільки сюди їм не потрапити…

Чи потрапити?

Чарівниця, що проживає на Межі між світами, попереджала, що Басові  та Андрі до мого світу не можна, бо не мають вони важких матеріальних тіл і будуть тут безплотними привидами.

Але провидиця казала, що, переносячись із світу в світ можна зібрати цілісну душу…  А ще вона натякнула, що «сила кохання, надлюдські почуття можуть виростити тіло, потрібне для життя у світі важких енергій». Та вона ж стверджувала, що це непросто…

І все ж, що, як зараз відчиняться двері і на порозі з’являться мій брат та коханий? Та ні. Якби це було реально, тоді б усі, хто кохав, поверталися, а я такого і не чула ніколи…