Глава 47. У лікарні (2).

А потім Лінуся розповіла, що трапилось після того, як я вискочила з РАГСу, як вона намагалась мене наздогнати, як на її очах в мене потрапила блискавка, як вона викликала реанімаційну швидку і була поруч, поки не привезли мене до лікарні. Я дізналась, що дорогою у мене тричі ставало серце і його запускали дефібрилятором. А потім подруга стояла під дверима, поки мене реанімували. І зараз я знаходжусь у палаті інтенсивної терапії, а вона ледве вмовила лікаря дозволити їй бути поруч. Є справжні подруги на білому світі.

З усього виходило, що я була у відключці лише кілька годин. А я встигла за цей час побувати у трьох різних світах і стільки усіляких подій пережити, що вистачило б не на одне життя.

- Я так боялась, що ти не прийдеш до тями, - стерла долонею сльозинку Лінуся. – Це було жахливо, коли серце твоє зупинялось, а потім ти дугою вигибалась під ударом дефібрилятора і знов починала дихати. На щастя, усе страшне позаду!.. Але чому ти кажеш, Міло, що для тебе минуло кілька місяців?

- Сідай зручніше, Лінусь, і слухай дивовижну історію, яку я тобі розповім.

І я повідала подрузі усе, що зі мною трапилось після удару блискавки.

Сказати, що Лінуся виглядала ошелешеною – то замало. Втім, коли я замовчала, вона поправила на мені ковдру і тоном, як коли дитині повідомляють, що Діда Мороза насправді не існує, а у його костюм переодягається батько, мовила:

- Дорога моя… Тобі довелось пережити страшну травму… Сподіваюсь, ти сама зрозумієш, що мала видіння… Так буває.

- А ось так буває? – з цими словами я витягла з-під ковдри руку з перснем, а іншою дістала оберіг Лади з-під сорочки.

Подруга зблідла.

- А-а-а… Е-е-е… Можливо, вони були у воді, коли ти впала… Втім, у воді були лише твої ноги, а сама ти падала на берег… Може, у піску?..

- Два такі старовинні артефакти валялися на березі Дніпра і, коли я гепнулась на них, дивним чином самі на моє тіло заскочили? Лінусю?

- Але те, про що ти розповідаєш, видається ще більш фантастичним, - жалібно мовила подруга. – Це було б добре, коли б виявилось правдою. Але ж…

- Мені здається, що наші розповіді збігаються і вдало доповнюють одна одну. Удар блискавки вибив мою душу із тіла і я опинилась у іншому світі. Потім тричі моє серце зупинялось, тричі його запускали за допомогою дефібрилятора і мене при цьому перекидало до іншого світу. Останній удар переніс мене назад до власного тіла. Все сходиться, Лін!

Подруга похитала головою:

- Не знаю… Надто важко повірити… Потрібні докази…

- Так, я маю отримати докази, що те, що відбулося зі мною, правда. Одних персня та оберегу недостатньо. Лін, зараз ти підеш до мене додому і принесеш необхідні у лікарні речі і, головне, ноутбук. Ти знаєш, я умію працювати з інформацією. Сподіваюсь, у лікарні є інтернет.

Також сказала, де лежить моя платіжна картка. Розумію, що батьків бізнес не повернути, але у мене є деякі кошти на картковому рахунку. Принаймні вистачить на лікування, відновлення та на перший час.

- Але ж я не можу залишити тебе наодинці!

- Та я добре почуваюсь!

- Скажу лікареві, що маю відлучитись. Хай поставить когось наглянути.

Кругленький доктор знов навідав мене, оглянув прискіпливо.

- Так, здається зараз все у нормі, але ми не можемо не враховувати той стан, у якому пацієнтка знаходилась до цього часу. – Він вперто не говорив уголос про зупинки серця. – Дівчина має перебувати під постійним контролем.

Довелось погодитись, щоб мене знов приєднали до кардіомонітору. Ще доктор пообіцяв, що за мною через віконечко наглядатиме медсестра. Тільки тоді Лінуся зважилась залишити мене.

На жаль, я не могла залізти у глибини інтернету прямо зараз, бо, видно, десь загубила свій смартфон. Тож у мене залишався абсолютно вільний час, який я використала для відновлення сил. Викинула усі думки з голови і розслабилась. Кілька разів у віконечку на дверях промайнуло обличчя медсестри, а потім я заснула. Сподівалась побачити уві сні рідних, та ні. Лише ряджені юнаки та дівчати ходили попід хатами засніженими вулицями і співали:

Наша Маланка качурі пасла,

Аж поки зірка вечірня згасла.

А пасучи їх, загубила,

А шукаючи – заблудила.       

Ой, приблудила в чистеє поле –

А там Василько плужком оре.

Він ані оре, ані плужить –

За Маланкою дуже тужить.

Йо ти дівочко-Маланочко,

Коли до тебе приходити?

Коли до тебе приходити,

Скрипки-цимбали приносити?

І серце тужно стискалося, згадуючи коханого, що втратив мене назавжди…