Глава 45. Іншого шляху немає (1).

Перемовини мали успіх. Зараз ми, ватажки трьох братств і я, стояли коло мідного кольору сигари, розміром з місто, обговорюючи останні деталі.  

- Це і є кварковий перетворювач? – важко було повірити. – Це ж яка громадина!

- Сам пристрій знаходиться усередині, окрім нього тут розташовані усілякі допоміжні приміщення, дослідницькі лабораторії, пульт управління тощо, - схилився Васс до мого вушка, пояснюючи.

Час від часу він потискав мою долоню, наче боявся навіть на мить випустити з рук і перевіряв, чи я тут. Мене від кожного того потискання кидало у жар, а у пам’яті поставала незабутня ніч, яку ми провели разом у наданій нам Місячником спальні. Ця ніч перевернула усе. Тепер я навіть не боялась побачити Гадда.

Ватажок братства Пекла кидав на мене час від часу допитливий погляд, та поки ми не перемовились й словом.

- Вчені завершили роботу, - сказав він. – Усі налаштування готові і можна приступати до знищення перетворювача.

- Ти забув, що повинен пообіцяти перед тим, як я дам дозвіл, - нагадав Василіск. – Ти маєш офіційно відмовитись від Маланки.

- Ніколи! – відрізав Гадд, переводячи погляд на мене.

Невже все зірветься? Таки доведеться розставити крапки на «і», хоч і страшно починати розмову.

- Гадде, - почала я м’яко, - пробач. Пробач за те, що я допомогла втекти ватажкові братства Кварку, пробач за те, що кинула тебе… Але я більш не можу бути твоєю нареченою, бо я – законна дружина Василіска. І перстень з ведмежою лапою, який не знімається з пальця – свідоцтво нашого шлюбу. Я ціную те, що ти для мене зробив. Я назавжди залишусь вдячна тобі. Але я не покину чоловіка.

Гадд відвів погляд і нічого не відповів.

- Вассе, - повернулась я до коханого. – Нічого не зміниться. Я – твоя дружина і залишусь з тобою назавжди. Але проблему з перетворювачем ми маємо вирішити зараз і назавжди. Ми повинні дати цьому світові можливість відновитись.

- Хай буде так, як ти хочеш, Мала, - незадоволено прошипів мій чоловік. – Для нас нічого не зміниться.

- Тоді повинен повідомити, - подав голос Гадд, - неприємну новину. Щоб запустити процес самознищення, слід натиснути на кнопку, яка знаходиться усередині цієї бандури, - кивнув на мідну стіну. – І той, хто це зробить, загине разом із перетворювачем.

А це погана звістка! Я тривожно окинула оком присутніх.

- Розумію, - кивнув Василіск. – Поставимо до відому народ, гадаю, завтра у нас буде купа добровольців.

- А якщо ні?

- Якщо ні – кинемо жереб серед твоїх вчених. Це ж вони придумали, як знищити кварковий перетворювач. Все. На сьогодні ми закінчили, - оголосив Васс і шепнув мені на вухо: - Бо я вже дочекатись не можу, коли ми залишимось наодинці.

І знов на нас чекала неперевершена ніч. Неперевершена на даний момент, бо значно перевершила минулу і, тепер розумію, що її може перевершити наступна, бо з кожним разом ми все більш розкриваємось, все повніше віддаємось почуттям, все глибше занурюємось у солодкий вир.

Васс вже заснув, а я, примостившись на його великому плечі, й досі не спала. Нарешті я відчувала себе щасливою. Затьмарювало моє щастя тільки те, що повинна загинути невинна людина. Але тут я нічого не можу змінити. Хтось один заради благополуччя цілого світу. Невелика ціна? Невелика, коли ти навіть не знаєш тієї людини, та безмірна для тих, хто її любить. Все суб’єктивно.

І все ж, я маю заспокоїтись. Я знайшла чоловіка та брата. Війна вже не загрожує цьому світові. Кварковий перетворювач буде знищений і розпочнеться нова ера, ера розвитку та процвітання, ера, коли люди зможуть вибратись з-під сфер і розпочати насаджувати ліси, вирощувати садки, сіяти пшеницю. Хай це  й не буде швидко, та переломний момент настане вже завтра, коли перетворювач перестане існувати.

Філософські роздуми нарешті залишили мене, бо втомлене тіло прохало відпочинку, і я поринула у неглибокий нервовий сон. Спочатку я пливла немов по хвилях у суцільній темряві, та згодом зрозуміла, що у цій темряві є хтось іще окрім мене.

- Час додому, - немов прошепотів простір.