Глава 44. Дилема (1).

Я не можу залишити Василіска напризволяще! Він – мій чоловік. Але й зрадити Гадда не можу. Яка дилема!

От що, що мені робити?

- Мала, я так кохаю тебе, - озвався тихо полонений.

Ммм! Часу на роздуми обмаль. У будь-який момент може нагодитись охорона. І я прийняла рішення.

- Василіску, я зараз розв’яжу тебе. Це все, що я можу зробити. Обіцяй, що повернешся до братства Кварку. Обіцяй, що погодишся на перемовини. Ми не повинні допустити війни у цьому світі! Я певна, що Гадд правий і кварковий перетворювач слід знищити, щоб дати можливість життю повернутись на планету!

- О, добре, добре. Але тобі прийдеться ще провести мене до ангарів, бо самому мені з чужого міста не вибратись.

Чорт! Доведеться. З кожною миттю я ризикую все більше і більше. І все ж я почала розв’язувати Василіска.

- Ще мені потрібні захисні окуляри, щоб не перетворити зустрічних на камінь.

- Візьми мої.

- І залишити кохану без захисту від згубної властивості цього тіла? Ніколи!

- Зазвичай ти не перетворюєш людей на камінь?

- Зазвичай я перетворюю мою дружину на гарячу лаву.

Я помітила знайому смішинку в куточках його рота.

- О!

Нарешті пути впали, і в ту ж мить я опинилась у міцних обіймах Василіска. Його губи знайшли мої – і я полетіла у Всесвіт. Це були саме ті губи, які цілували мене у півсні. Воліла б не відриватись від них до останньої хвилини життя.  

Здається, я ніколи ще не відчувала себе такою щасливою, та Васс сам відступив від мене. Він ніби розглядав моє обличчя крізь пов’язку, яка, втім, не давала йому можливості бачити навколишнє.

- Досить, - мовив він хрипло. – Інакше я почну вимагати тебе віддати подружній борг прямо зараз і прямо тут.

- О! – Я уявила цей пікантний момент і зашарілася.

Хотіла почати розмотувати стрічку, що закривала очі Василіска, та він м’яко зупинив мене, утримуючи за кисті.

- Стій! Це небезпечно!

- Але я ж не буду водити тебе за руку, мов сліпця!

- Я не сліпець. Зараз сам роздобуду для себе окуляри.

- Як?

- «Позичу» у котрогось з охоронців.

- Ти вб’єш його?! – жахнулася я. – Не можна, щоб через мене хтось загинув!

- Не вб’ю, заспокойся, Мала. Я знаю, що для тебе це важливо. Просто вирублю на певний час.

Незважаючи на могутню статуру Васс зник безшумно, мов привид. А я ухопила себе за голову. Що я творю? Як подивиться на мене Гадд, коли дізнається, що це я відпустила полоненого? Це все неправильно… Але я не можу залишити власного чоловіка у владі ворогів, де його можуть вбити. І це не обговорюється.

З’явився Васс, вже в об’ємних окулярах. Узяв мене за зап’ястя, розглядаючи крізь темне, майже чорне скло.

- Ти стала ще гарнішою, Мала. Я так кохаю тебе… На жаль, ми не можемо затримуватись. Час робити звідси ноги.

Я сковтнула і кивнула, намагаючись не показати, як на мене діє його освідчення у коханні. Він розповів неймовірні речі, але я вірю кожному його слову, бо сприймаю їх не вухами, а на якомусь іншому рівні.

Я узяла Василіска за руку і ми почали вибиратись з казарми. По дорозі я побачила кількох охоронців, що лежали прямо на підлозі у незграбних позах.

- Вони живі, - відповів Васс на мій красномовний погляд.

Дивом нам вдалось дібратись до мого модуля непоміченими. І от вже мчимо вулицями міста. По дорозі ватажок братства Кварку не розмовляв, тільки стискав мою долоню, дивлячись уважно у вікно. А ось і ангари. Більшість порожня, бо пілоти повітряних сил Пекла вже вилетіли на тренування. Та знайшовся модуль і на нашу долю. Мабуть, його залишили через несправність, та Васс, трохи поколупавшись, швидко відремонтував «блоху».

- Все, можна летіти.

Все? Прийшов час прощатися? Серце боляче стиснулось від цієї думки. Тепер, коли я зустріла свого чоловіка, вже не уявляю життя без нього. Та Василіск навіть не думав мене залишати. Легко, мов пушинку, підхопив на руки і заскочив до кабіни. Кілька ударів пальцями по пульту – і частина сфери відійшла, випускаючи нас на волю. От тепер я вже справжня зрадниця щодо Гадда.