Глава 42. Наречена (2).

Минуло вже два тижні після того, як я прийняла пропозицію ватажка Пекла. Ці дні я бачила його не часто. Братство почало активну підготовку до захвату кваркового перетворювача, а це могло статись лише застосовуючи силу. Гадд більш не наполягав на інтимних стосунках. Обійми, досить невинні поцілунки, хай навіть у губи. Мені хотілося більшого, і я сама не розуміла, чому тягну. Ми б могли доставляти радість одне одному щоночі. Наодинці я лаяла себе за дурну поведінку, та, коли наречений був поруч, так і не наважувалась натякнути, що готова.

Сьогодні ми знов зустрілися з Гаддом за вечерею і я відмітила, який стомлений має він вигляд, на щоках – щетина, під очима – синці. Так схотілося торкнутись своїми пальцями його обличчя та стерти тривогу, яку він намагався не виказувати.

- Які новини, любий? – сказала я замість цього.

- Братство Дерева начебто отримало успіхи у адаптації рослин до спекотливого сухого середовища. Їхній ватажок Місс навчився виділяти із власного тіла випромінювання, якесь містичне світло, що допомагає рослинам вижити та навіть почати рости. Тепер його навіть називають Місячником, як нічне світило, що можна було побачити на небі півтисячі років тому, до катастрофи.

- Місячник? – Щось зашкребло у серці, мов би це ім’я про щось нагадувало. Може, я й справді із зелених?

- А ще через тиждень братство Пекла оголошує братству Кварку війну.

- О, ні! Я ж прохала спробувати ще раз владнати справу дипломатичним шляхом!

- Ми пропонували Василіску перемовини, та він відповів, що згоден, якщо я разом із нареченою приїду до нього. Звісно, на таку дурість ніхто не піде. Він мабуть вважає нас зовсім телепнями і хоче захопити в полон, щоб мати перевагу. Цього не буде, а значить - буде війна.

- Що за дивне ім’я у ватажка братства Кварку?

- Василіск? О, раніш його звали просто Васс, та деякий час назад під час дослідів над перетворювачем він отримав опромінення, через що його очі перетворились на вбивчу зброю. Тепер при зоровому контакті він перетворює людей на кам’яні статуї. З того часу його почали називати Василіском, як міфічну істоту, яка, як стверджують стародавні манускрипти, мала подібні властивості.

- Невже таке можливе?

- Ще б пак! Але якщо носити спеціальні окуляри, то можна вберегтись від згубного впливу. Тому не такий він і страшний, той Василіск. Та досить про інших. Ти розумієш, Меланіє, до чого я веду? Через тиждень ми розпочинаємо бойові дії, через два у нас назначене весілля. Якщо за тиждень ми не досягнемо перемоги, а це малоймовірно, то й весілля доведеться відкласти.

- Чому?

- Тому що я, як ватажок Пекла, одночасно являюсь головнокомандуючим військ і маю бути на передніх флангах.

Гадд сковтнув, і я зрозуміла, що він і сам не хоче цієї війни, але не бачить іншого шляху. А ще до мене дійшло, що весілля ми можемо відкласти не на місяць чи рік, а назавжди, бо він може не повернутись. Війна не дає гарантій, гарантії дає лише мир. І я зараз, коли Гадд може загинути, позбавляю його, та й себе, радощів сексу? Та я просто чудовисько!

- Я все розумію, любий. Завершимо вечерю? – я потиснула легко простягнуту долоню, вже все вирішивши для себе.

Скільки там у нас залишилось часу, поки Гадд відбуде на фронт? Тиждень? Так слід провести цей тиждень так, щоб не шкодувати про втрачені можливості. У нього залізна витримка і  він після тієї розмови ні разу більш не наполягав на інтимі. Він заслуговує бути щасливим.

Коли Гадд провів мене після вечері до кімнати і почав прощатись, обережно поцілувавши у щічку, я ухопила його за рукав:

- Залишся…

У чорних очах чоловіка відбилась недовіра:

- Ти впевнена? Це те, про що я подумав?

- Так, Гадде. Ми не повинні втрачати ні хвилини. Пробач, я давно мала це сказати.

Обличчя чоловіка осяяла радість, він підхопив мене на руки і поніс.

- Куди?

- До мене. Не будемо ж ми тіснитись у кімнаті для одиначки?

Гадд приніс мене до просторої спальні і опустив на широке зручне ліжко.

- Моя королева… Не передумала?

- Ні. Я – твоя наречена і ми маємо бути разом, дарувати одне одному насолоду.

- Меланіє…

Довго умовляти нареченого не довелось. Півночі ми провели у пестощах, радуючи одне одного. І, маю сказати, що мій наречений – пречудовий коханець, досвідчений, ніжний, уважний. Він  тричі доводив мене до вершини насолоди, дбаючи перш за все про мої почуття. Звісно, я давала йому у відповідь все, що могла.

Та, коли коханець заснув, я, відкинувшись поруч із ним на подушки, почала аналізувати те, що відбулось.

Все було просто чудово, так. Тіло моє співало від радощів, повністю задоволене. І лише одне не давало мені заснути щасливою.

Ті відчуття, що охоплювали мене, тільки-но я заплющувала очі. Сьогодні вони не прийшли, бо сексу і так було через край. Та головне навіть не це. Головне, що те, що підсовувала мені пам’ять і те, що я відчувала сьогодні, було зовсім різним. У півсні мене пестили руки не Гадда. У півсні мене цілували губи не Гадда. У півсні зі мною був зовсім інший чоловік. І хоч як добре було мені з ватажком Пекла, та досі я жадала не його, а того, іншого. І тільки зараз я змогла зрозуміти, що то два зовсім різних чоловіка. А до цього часу була впевнена, що закохана у Гадда. Як же так? І що тепер я маю робити?