Глава 42. Наречена.

- Тепер ти офіційно моя!

Маю від щастя стрибати, та й стрибаю подумки. А сама відсторонююсь. І не розумію, чому. Це ж саме те, чого я хотіла, бо у цьому світі немає іншої людини, якій би я була дорога.

-  Меланіє! Що тепер?

А я й сама не знаю.

-  Ти – моя наречена! А… Пробач, забув… - Гадд витягає з кишені комбінезону оксамитову коробочку з кільцем. Платина з діамантом усередині вишуканої квітки. – Ось… Щоб усе по правилам. Ти будеш моєю дружиною?

І що я маю робити, коли все кричить усередині: так!

- Так!

- Та зніми ж нарешті ту медвежу лапу!

Я намагаюсь стягти древній перстень, та медвежа лапа міцно тримає мій безіменний палець, не дозволяючи зняти.

- Я не можу…

Гадд сам спробував посмикати, покрутити, та тільки пошкрябався об гострі ведмежі кігті.

- Хіба що з пальцем! – скрикнула я, бо стало боляче.

- А! Нехай. Хіба це головне? Справді. Головне, що ти – моя. А з перснем цим потім щось вигадаємо, розпиляємо, наприклад, - з цими словами ватажок Пекла надів свою обручку мені на вказівний палець. – Так теж непогано.

Губи його торкнулись моїх, ніжно обхоплюючи нижню, а руки почали розстібати комбінезон.

- Чекай!

- Що?

- Секс тільки після весілля, - сама не розумію, чому так сказала, я ж і сама прагну близькості.

- Меланіє, ти знущаєшся?! Усього лиш через місяць ти станеш моєю дружиною! І що, ми повинні за ручки цілий місяць триматись? Чому ми повинні позбавляти одне одного радості близькості? Хіба ти не хочеш того ж, що і я?

- Хочу… Але я не готова!.. Не так швидко!.. Гадде, прошу, зрозумій…

- Мені важко зрозуміти тебе, Меланіє. Ти ведеш себе зовсім нетипово. Ніхто не робить із сексу фетишу. Це просто виявлення взаємних почуттів, яких у нас предоволі. Можливо, ти боїшся завагітніти, так я заспокою. Існують безпечні засоби,  які дозволяють займатися сексом без якихось там наслідків. Я й сам не хочу, щоб моя дитина народилась поза шлюбом.

- Люди із пробірки стерильні, - нагадала я.

- Я ж бачу, що ти не асоціюєш себе з Міллі ЕК36В48РН859. Та й сам я розумію, що ти не можеш бути нею попри усі ідентифікатори особистості, хоч і не розумію, як таке можливо. Нехай для усіх ти залишишся Міллі, дівчиною з пробірки, а для мене будеш таємницею, загадкою. Та мені однаково, хто ти й звідки потрапила до нашого світу. Я відчуваю, що ти щира, і хочу бачити щоранку твою посмішку, розповідати тобі новини за вечерею, дарувати тобі кожну вільну хвилинку свого часу. І, так, сексу з тобою я теж бажаю над усе. Хіба ти бачиш у цьому щось дивне?

- Гадде… Я теж бажаю бути поруч з тобою завжди. Але… дай мені час, прошу.

Ватажок Пекла помовчав трохи, зітхнув.

- Добре, я привчатиму тебе, мов дикого коня, потроху, щоб не налякати. Тільки не відштовхуй мене. У будь-яку хвилину, коли відчуєш, що готова – просто натякни.

Я кивнула. Гадд поцілував мене у губи, коротко, ніжно.

- То що, пішли вечеряти?

Ну, от, залишилась без сексу, дурепа.

Минуло вже два тижні після того, як я прийняла пропозицію ватажка Пекла. Ці дні я бачила його не часто. Братство почало активну підготовку до захвату кваркового перетворювача, а це могло статись лише застосовуючи силу. Гадд більш не наполягав на інтимних стосунках. Обійми, досить невинні поцілунки, хай навіть у губи. Мені хотілося більшого, і я сама не розуміла, чому тягну. Ми б могли доставляти радість одне одному щоночі. Наодинці я лаяла себе за дурну поведінку, та, коли наречений був поруч, так і не наважувалась натякнути, що готова.

Сьогодні ми знов зустрілися з Гаддом за вечерею і я відмітила, який стомлений має він вигляд, на щоках – щетина, під очима – синці. Так схотілося торкнутись своїми пальцями його обличчя та стерти тривогу, яку він намагався не виказувати.

- Які новини, любий? – сказала я замість цього.

- Братство Дерева начебто отримало успіхи у адаптації рослин до спекотливого сухого середовища. Їхній ватажок Місс навчився виділяти із власного тіла випромінювання, якесь містичне світло, що допомагає рослинам вижити та навіть почати рости. Тепер його навіть називають Місячником, як нічне світило, що можна було побачити на небі півтисячі років тому, до катастрофи.

- Місячник? – Щось зашкребло у серці, мов би це ім’я про щось нагадувало. Може, я й справді із зелених?

- А ще через тиждень братство Пекла оголошує братству Кварку війну.

- О, ні! Я ж прохала спробувати ще раз владнати справу дипломатичним шляхом!

- Ми пропонували Василіску перемовини, та він відповів, що згоден, якщо я разом із нареченою приїду до нього. Звісно, на таку дурість ніхто не піде. Він мабуть вважає нас зовсім телепнями і хоче захопити в полон, щоб мати перевагу. Цього не буде, а значить - буде війна.

- Що за дивне ім’я у ватажка братства Кварку?

- Василіск? О, раніш його звали просто Васс, та деякий час назад під час дослідів над перетворювачем він отримав опромінення, через що його очі перетворились на вбивчу зброю. Тепер при зоровому контакті він перетворює людей на кам’яні статуї. З того часу його почали називати Василіском, як міфічну істоту, яка, як стверджують стародавні манускрипти, мала подібні властивості.