Глава 41. Пропозиція руки та серця (2).

Про що хоче мене запитати ватажок Пекла? Втім, мені начебто нема чого приховувати.

- Добре, запитуй.

- Коли я запропонував тобі стати моєю дружиною, тебе зупиняв лише той факт, що ми з різних прошарків суспільства?

Я насупилась, опустивши очі.

- Ти пообіцяла відповісти чесно. Тільки це тебе зупиняє?

- Так. Я гадаю, ти не обдумав серйозно своє рішення, дієш імпульсивно. Коли ти оціниш усе неупереджено, то сам зрозумієш, що маєш вибрати іншу наречену. Я не хочу розчаровуватись, Гадде, - нарешті підняла я погляд. – Не хочу повірити у казку – а потім повернутись до жорстокої реальності.

- Я почув усе, що хотів, - ватажок Пекла поставив на стіл порожній бокал і потягнув мене за руку.

- Куди ми?

- Ходімо.

Гадд привів мене, гадаю, до власного кабінету і забрався на невеличку платформу перед екраном, що одразу відобразив його, мов дзеркало.

- Брати та сестри! – розкрив він руки у жесті, ніби збирався усіх обійняти. – Сьогодні я хочу нагадати вам, що ми живемо у державі, де панує рівноправ’я та справедливість. Де покарання за вчинений злочин наздожене навіть того, хто вважає себе недоторканим. Де піднятися і стати щасливим може навіть той, хто народився із пробірки. Дорогі мої, радий повідомити, що усі попередні шлюбні домовленості вважаю розірваними, і ви самі розумієте, з якої причини. Впевнений, що злочин, скоєний вперше за останню сотню років, стане останнім у нашій історії. А зараз, користуючись нагодою, хочу представити свою нову наречену, Міллі ЕК36В48РН859, дівчину з народу, яка має таке ж право на щастя, як і інші!..

- Що ти робиш? – зашипіла я, коли Гадд затягнув мене до себе на платформу і притиснув до себе, посміхаючись на усі тридцять два зуби.

- Готую запис свого сьогоднішнього виступу перед народом, - прошепотів ватажок Пекла мені на вушко. – Сподіваюсь, коли я перед усім братством назву тебе нареченою, ти повіриш, що я не передумаю і не відміню свого рішення?

- Але ж…

- Досить пручатись, Меланіє. Не тікай від своєї долі. Я хочу, щоб ти була поруч, особливо у ці важкі часи, що чекають на нас. Посміхнись і помахай народові. Нехай знають, що кожен може піднятись високо!

Думки збивались у моїй голові, мов молекули, що демонструють броунівський рух. І справді, коли Гадд готовий на увесь світ оголосити мене нареченою, чи повинна я чинити опір власному щастю? Ні, точно ні! Я зобразила на обличчі щасливу посмішку і помахала рукою. Якщо, звісно, це не проста постановка аби затягти мене до ліжка.

- Все, відпусти. Репетируй сам, добре? До того, як оголошувати Рікі винною, слід ще провести розслідування. Отже, поспішати тобі нікуди.

Гадд спустився з платформи і провів мене до кімнати, яку вже слід назвати моєю.

- Відпочивай, Меланіє. Сьогодні тобі довелось пережити чимало важких хвилин. Двері  я не буду зачиняти тепер, коли ти стала моєю нареченою.

- Хіба я відповіла «так»?

- Ти відповіла своїм щирим зізнанням, Меланіє, і тепер лише від мене залежить, як швидко я зможу офіційно оголосити про наші стосунки.

- Тоді йди і зроби це швидше!

Гадд трохи потоптався на місці, мабуть, гадав, що я запропоную залишитись, але я мовчала, він теж не зважився наполягати. Із важким зітханням цнотливо поцілував у лоба і рушив до дверей.

- Не думаю, що то гарна ідея – залишати відкритими двері, - зупинила я його на порозі. – Навіть, коли вони були зачинені, поганим людям вдалось дістатися до мене…

- Рікі буде арештована через десять хвилин. А коло твоїх дверей я поставлю охорону, коли буде потреба – скажеш хлопцям, щоб провели тебе до їдальні або до мене, якщо я буду вдома. До речі, можеш запиратись зсередини, йди сюди, зараз я налаштую замок на відбиток твоєї долоні.

Коли я особисто зачинила двері, то трохи заспокоїлась і змогла віддатись почуттям, що переповнювали мене. Гадд мене кохає! Правда, він так і не сказав цього такого важливого для будь-якої жінки слова, та хіба його вчинки не говорять про це? Невже він і справді має намір взяти мене за дружину? Це б одним махом вирішило усі мої проблеми, навіть амнезію. Що до того, що я не пам’ятаю минулого, коли попереду щасливе майбутнє з чоловіком, до якого я відчуваю тепло і потяг. Тепло і потяг… Тільки чому у мене в голові не виникло слово «кохання»? Мабуть, я просто ще не готова признати це. Гадд подобається мені? Так. Він рятує мене, задовольняє усі мої потреби, запропонував стати дружиною? Так. Я прагну сексу із ним? Так. Хіба це не є коханням?

Я лягла перепочити і, тільки-но заплющила очі, знов пам’ять підкинула спогади, у яких моє оголене тіло пестили гарячі руки і губи опалював гарячий подих… О, як же я прагну цього наяву!

*       *       *

Ватажка Пекла я не бачила аж до наступного вечора. Гадаю, йому було чим зайнятися. І ось він зайшов, трохи зморений, трохи змарнілий. Мабуть, нелегко йому дався арешт нареченої.

- Все закінчилось, Меланіє. Рікі під арештом, усіх, хто їй допомагав, ми теж узяли. Справа передана до суду. Тепер тобі нема чого боятися.

- Я не боюся, Гадде. Ти прийшов, щоб ми разом повечеряли і відмітили вдало завершену справу?