Глава 38. Міллі ЕК36В48РН859… (1)

З фото-голограми на мене дивилась я сама, тільки якась сонна, невиразна.

Гадд пробіг очима по виданій інформації:

- Так… Так… Так… Дивно.

- Що? – не втерпіла я.

- Дивно, але інформаційне поле знайшло твою особу саме на території братства Пекла. Звуть тебе Міллі ЕК36В48РН859…

- І що це означає? У мене немає звичайного прізвища?

- Це означає, що людина вирощена штучно.

- Отже, я не маю ні батька, ні матері?.. – пригнічено вичавила я, не хотілося вірити у таку несправедливість.

- Саме так.

- Що… ще про мене відомо?

- Тобі двадцять п’ять, мешкаєш у Сфері 16, у гуртожитку, працюєш на фабриці, що вирощує біомасу, оператором. Спокійна, врівноважена, сумлінна, нічим не виділяєшся, закони не порушувала, близьких друзів не маєш, неодружена, пари немає.  

 - Ніяка… - прошепотіла я.

- Що? Вирощені штучно люди зазвичай мало емоційні та неконфліктні. Не амбіційні, виконують нескладну механічну працю і цілком задоволені власним життям.

- То ви навмисне вирощуєте робочу силу задля роботи, яку не хочуть виконувати інші?

- Навіщо так кажеш? Просто діти вчених, вірогідніше за все, не підуть працювати на фабрику, а займуться науковою діяльністю, а діти військових зазвичай рвуться у армію. А комусь же треба прибирати, вирощувати біомасу, виготовляти їжу чи одяг…

- Це вже нерівноправність, Гадде, - похитала я головою.

- Але ж… - ватажок Пекла закусив губу. – Ніколи не дивився з такого ракурсу… Можливо ти у чомусь і права… Та все це не пояснює, яким чином ти опинилась за межами Сфери.

- Я не бачу у цій дівчині себе. Можливо, ми просто схожі, мов двійники? Так буває.

- Ідентифікатор враховує особливості райдужки ока та відбитки долонь. Ні, ти і ця Міллі – одна й та сама людина. До того ж є інформація, що дівчина не вийшла учора на роботу, у гуртожитку її теж не знайшли і відкрили справу про зникнення. Це ти, Меланіє. Ти – частина нашого світу і нікуди від цього не дінешся.

- Як не подобається мені ця варіація? – прошепотіла я.

- Варіація? Що ти хочеш цим сказати?

А що я хотіла сказати? І сама не розумію, як вирвалось. Та, замислившись на мить, відповіла:

- Гадаю, що ваш світ – усього лиш одна з можливих варіацій майбутнього. Не може бути, щоб усе було так сумно. Напевно існують і інші світи, де історія розвивалася іншим шляхом.

- Дивні роздуми для штучної людини.

- Так, дійсно, - покивала я. – Чого це я? Мені належить повертатись до одноманітної роботи на фабриці, де немає потреби мислити. Ти ж відправиш мене назад тепер, коли знаєш, хто я така?

Гадд задумливо уставився на екран, потім ляснув себе долонею по коліні:

- Так, я маю це зробити. Але не зараз. Спочатку я хочу розгадати пов’язані із тобою загадки. Яким чином ти опинилась в такій далечині, коли звичайним людям навіть вихід із Сфери заборонений? Що за дивні прикраси на тобі?

- Прикраси? – погляд опустився на великий перстень з ведмежою лапою, що обіймав палець.

- Так, я про це.

- Гадаю, проста біжутерія.

- І чому ця біжутерія на пальці, де носять обручку?

Я спробувала стягнути перстень, та марно, медвежа лапа трималась міцно.

- Я не знаю…

- А ще на шиї у тебе якийсь амулет.

Я намацала кругляк під м’якою  тканиною комбінезону. Так, я й сама помітила ці прикраси, та уявлення не маю, що вони означають.

- Вони мені ні про що не нагадують, - прошепотіла.

- Ідентифікатор виявив, що це символи стародавніх богів. На амулеті – Зірка Лади, а медвежа лапа символізує Велеса.

- Так… - Почуті імена щось сколихнули усередині.

- Ти щось згадала?

- Тільки те, що Лада та Велес і справді давні боги.

- Твоїм прикрасам – чотири-п’ять тисяч років! Що ти на це скажеш, Меланіє?

- Нічого… - протягнула розгублено.

- Звідки такі речі у простої працівниці фабрики? Це я також маю з’ясувати. А ще - чому ти така…

- Яка?

- Незвична. Не схожа на інших. Все! Досить розмов. Залишу тебе при собі, поки все не з’ясується, потім повернешся на фабрику. Гадаю, це не займе багато часу, усе повинно пояснюватись просто. Вважай, що отримала позачергову відпустку.

- А як же моя пам’ять? – скрикнула я. – Як я зможу працювати на фабриці, якщо не пам’ятаю, як це робиться?

- О, то не надто складна наука. Навчишся заново.

З цими словами Гадд відвів мене до іншої кімнатки, досить аскетичної, лише ліжко, стіл зі стільцем та за дверцятами крихітний туалет, і залишив наодинці. Я посмикала двері – зачинено. Отже, я тепер – полонянка.