Глава 32. Дипломатія.

Бас, мій любий Бас замахнувся кинджалом, щоб вбити Змія Чорноморського! Я не могла цього допустити і скрикнула, намагаючись перехопити руку зі зброєю:

- Стій!

Цар морський обернувся, а Бас загарчав, мов поранений звір:

- Не заважай, Маланко!

- Не чіпай Змія! – я обхопила руку коханого обома долонями, намагаючись завадити вбивству.

- Він викрав тебе! Викрав! А ти його захищаєш?!

- Нікого він не крав! Мерінги самі вирішили віддати мене Змієві разом із даниною!

- Так позбавимо світ монстра! Усі тільки спасибі скажуть!

- Думай трохи своєю головою! – встряг цар морський. – Я слідкую за погодою, притишую бурі, щоб не наробили лиха на узбережжі, дбаю про чистоту вод, відновлюю популяції риб та інших морських мешканців. Та данина – лише невеличка подяка від мешканців острова за мої добрі діла!

- Ти забираєш дівчат невинних!

- Та вони сліди мої цілувати згодні, аби залишитись у царських палатах служницями! Така собі робота, непильна та високооплачувана.

- Це правда! – нарешті мені вдалось забрати кинджал із рук розгніваного коханого. – Змій у своїй людській іпостасі – приємний люб’язний чоловік та чудовий співбесідник. Він нікому не завдає зла!

- Скажеш, ти теж служницею працювала? З підводного царства дійшли новини, що він збирається одружитися на царівні з іншого світу!

- О, боги! – скрикнув Змій. – У моєму царстві завелись шпигуни! Звідки ви дізналися?!

- Риба на хвості принесла, - відгризнувся Бас. – То що? Скажеш, це неправда?

- Правда. Та що поганого, що я дівчину, яку мені віддали, не рабинею зробив, а запропонував їй, як чесна людина, стати моєю дружиною?

- Все так, - піддакнула я. - Я гадала, що мій чоловік загинув, і з боку Змія було шляхетним запропонувати мені захист у цьому чужому світі. Але він дав місяць, щоб я могла впевнитись, що й справді залишилась вдовою і ніхто не прийде претендувати на мою руку.

- І як би я прийшов, коли не навчився дихати під водою?!

- Але ж ти знайшов спосіб зустрітися з Чорноморським! Басе, любий, поглянь на мене! Я зовсім не так уявляла нашу зустріч! Я цілий місяць мріяла, сподівалась побачити тебе живим! І Змій не був моїм коханцем, він чесно виконував договір! – Я спробувала обійняти коханого.

- Чому ж він зараз дивиться на тебе, мов на солодку булочку? – рвонувся з моїх рук Бас.

- Тому що лише кілька хвилин тому я гадав, що зроблю цій неймовірній жінці пропозицію руки та серця, і вона відповість згодою! – видав ображений Змій.

Бас загарчав.

- Негіднику!

- Не на тебе ж мені дивитись, мов на солоденьку булочку. Ти швидше схожий на консерви у жерстяній банці, до того ж, консерви, які трохи зіпсувалися, бо вже починають тхнути, - долив олії до вогню цар морський.

Бас зірвався:

- Та як ти смієш?! – Потім обернувся до мене, ховаючи очі: - Це правда, Мала? Від мене тхне?

- Ну… Любий, що ж дивного? Ти тільки-но приймав участь у гарячому поєдинку, от і запрів. То пусте… Я ж кохаю тебе і ніколи не переставала кохати. Я так страждала, гадаючи, що втратила тебе назавжди!

- Так страждала, що вже завтра вискочила б заміж за першого ліпшого царя, що запропонував тобі своє царство… - вже більш примирливим тоном мовив Басилейос.

- Не знаю, що б я робила завтра, коли б виявилось, що воїн, який викликав Змія на бій, не ти. Може, моє серце не витримало б напруги, бо досі я жила лише надією. Залишимо усе в минулому, коханий. Цар морський пообіцяв, що відпустить мене з миром, якщо за мною прийде мій законний чоловік. Ти прийшов, я йду з тобою. Що ще не так?

- Все так, - буркнув Бас, обіймаючи мене однією рукою. – Я залишу життя цій водяній ящірці через те, що вона дбала про твою безпеку цілий місяць.

Чоловіки… Я лишень головою схитнула. Змій Чорноморський ледве не зжер його, а він ще й вигляд робить, що переміг. Цар Морський лише посміхнувся та нічого не сказав. З психологією чоловіків він знайомий непогано, судячи з наших розмов. Мені навіть шкода, що більш не буде в моєму житті такого цікавого співбесідника.

- Погостюєте може? – запропонував він. – Запрошую до царства морського на пару тижнів. Обіцяю змістовну екскурсію та різноманітні розваги.

Я похитала головою:

- Ні, Змію. Дякую тобі за усе, та віднині наші дороги розминаються. Ми з чоловіком підемо…

От зараз, вже знаючи, що з рідними все в порядку, я б із величезним задоволенням провела в палатах царських на дні моря ще якийсь час. Але чудово розумію, що Змія та Баса не можна зводити докупи, бо раніше чи пізніше це закінчиться кровопролиттям.

- Тоді йдіть. Йдіть зараз же, - рішуче мовив Чорноморський. – А я ще повинен розібратися з одним живчиком, - і погляд його сяйнув на верхівку скелі, це продовжував сяяти незрозумілим чином Андріадо.

- О, ні! – Я ж зовсім забула про брата. – Не чіпай його, Змію, прошу!

- Але він сліпить мої ніжні очі! Це через нього я не зжер оці консерви в обладунках ще до того, як вони почали огризатися!