Глава 26. Змій-цар поганий.

А у неділю, та дуже рано,

Море заруло, море заграло...

У пам’яті виникають слова із наспіву, що ввижався у вранішньому сні. Десь там, попереду, і справді, виникає серед морського простору вир, води піняться, здіймаються і опадають.

Бо на дні моря, на руслі моря,

Змий-царь поганий, Змий-царя двори.

Щось темне, хтонічне, велетенське показалося на поверхні моря, те, від чого холоне кров у жилах, від чого падають чайки з неба, від чого живцем вариться риба у водах.

А в него слуг три — три буйні вітри,

Три вітри бурі, три чорні тури.

І дійсно, немов з трьох сторін вдарили пориви вітру, збиваючись та скаженіючи. Небо затягували чорні важкі тучі, вдалині, майже на самому горизонті, зміїлися три смерчі, поєднуючи темне небо з вируючим морем.

Повійте вітри та кидки д' горі,

Звійте Маланку до мене в море!

Бо та Маланка зарученая,

Гой до сердечка мого пристала!

Чорна блискуча спина Змія морського швидко наближалась, розрізаючи води, мов підводний човен. А я… Серце навіть не тьохкало. Одна єдина думка панувала у голові: хай все якнайшвидше закінчиться.

Та коли поблизу берега почала підійматися на довгій товстій шиї величезна голова чудовиська, серце затріпотіло, ожило. Страх голочками заколов по усій поверхні шкіри, а усередині усе стиснулось у передчутті загибелі. Хоч розумом я й не хотіла далі жити, та тіло противилось злій долі. Інтуїтивно я потяглась усередину у пошуках сили. Та ні, якщо щось і відчулось, та не більше, ніж вогонь від сірника. Кляте джерело випило усю магію, саме через нього загинули Бас і Андрі, а тепер морський Змій зжере мене. Жах застиг у моїх очах. Я навіть не мигала, спостерігаючи, як чудовисько вибирається на берег. Та я навіть уявити не могла, який він величезний! Чорний, блискучий, з колючим гребнем, що тягнеться вздовж хребта, з товстими, мов діжки, пазуристими лапами, з химерною рогатою головою, круглими бляхами смоляних очей, широкою пащею. Хижак позіхнув, неначе похвалившись двома рядами довгих міцних ікл. Повільно рушив у мій бік. На дари, складені коло берега, навіть очі не кинув, дивився на мене непорушним поглядом, ніби гіпнотизуючи. Тільки ж мене гіпноз не бере.

Змій зупинився зовсім поруч, витягнув шию так, що голова опинилась навпроти мене. Я теж дивилась на чудовисько, не відводячи погляд. Якщо бути об’єктивною, то воно виглядало бездоганно. Бездоганна машина для вбивств. Неймовірна сила відчувалась у ньому. До того ж, він був гарним. Темний силует чітко виділявся на фоні вечірнього неба, бо важкі хмари ніби по команді швидко розступалися у боки, відкриваючи половинку сонця, що виднілася над горизонтом. Так, змій був надзвичайно красивим, як малюють ілюстратори фентезі. Якби ж то ним можна було тільки милуватися. Якби ж він не прийшов, щоб зжерти чергову жертву. Якби ж тією жертвою не виявилась я…

Непрохана сльозина викотилася з краю ока і проклала одиноку доріжку, падаючи униз. Довгий м’язистий язик вислизнув з пащі і торкнувся моєї щоки, злизнувши сльозину і примусивши здригнутися. На диво, він видався м’яким, а не шершавим, як можна було подумати.

Змій трохи схилив голову набік, роздивляючись мене. Та жери вже! Скільки можна відтягувати неминуче? Я ж, начебто, була готова до лихої долі, та з кожною миттю жах усе сильніше охоплював розум і тіло. М’язи не рухались, немов паралізовані, горло стиснулось і я не могла навіть закричати.

А якби й могла. Хто прийде на допомогу тій, хто призначена у жертву чудовиську?

А Змій морський, мов навмисне, не поспішав. Шумно дихав, наближався майже до самого обличчя і знов відсторонявся. Чи лякав, чи просто роздивлявся. Та чи не однаково йому, кого жерти? Естет, ви погляньте! Красуні йому потрібні, бачте? А то апетит буде не такий, як треба. Може, слід було ще жертву посолити і поперчити перед тим, як подати на блюдечку? Так то вже звиняйте.

У голові билися матерні слова, та я не могла вимовити ні звуку. Зате зуміла зібратися та плюнути морському змієві межи очі. Тьфу!

Змій відсахнувся від мого плювка, скривився, наче зрозумів, що я хотіла цим сказати, і… Навіть не зрозуміла, як сталося, та переді мною вже не морське чудовисько із роззявленою пащею і гострими іклами, а високий вродливий чоловік. Гладке чорне волосся зачесане назад і торкається лопаток, виразні брови вигинаються під гострим кутом. Риси тонкі, але чіткі, обличчя випещене, погляд пронизливий. А ці бездонні очі видаються мені знайомими. Непорушні, мов у Змія, і такі темні, що навіть зіниці не розрізнити…

І куди подівся Змій?

Тонкі губи незнайомця ворухнулись, а кисть з довгими пальцями майнула угору, витерши між очима хустинкою:

- І чом же ти така невихована, кралечко?

- Ммм?

- Плюватися, кажу, негарно. Виглядаєш, мов царівна, а поводиш себе, мов базарна баба.

- Ммм?

- Заціпило? І що ви всі німієте, побачивши вродливого чоловіка? Ти ж мене чекала!

- Ммм?

- Ох, біда з вами, людьми. А ти гарнюня, лялечко. І не схожа на місцевих. Звідки тебе узяли, га?

- Ммм…