Глава 19. Діамантовий змій.

Час, мов пісок, шурхотів крізь пальці. Та ось ніби щось зрушилось у Всесвіті. Навколо нас із Басом починають кружляти, мов сніжинки, міріади іскорок, перетворюються майже у суцільний вихор, оповивають, наповнюють серце спокоєм та благодаттю. Та я не можу віддатися йому повністю, бо думки раз у раз повертаються до Андрійка. Братику! Я не можу втратити тебе!

А діамантовий змій починає розкручуватись, бо, видно, відчув спалах магії і зрозумів, що має змогу зараз до нас дістатися.

Поволі вихор слабшає, іскри гаснуть одна за одною… Ні, не гаснуть, впитуються у наші тіла. Я вже бачу крізь них сповнене болю обличчя царевича.

- Андрійку!..

В останню мить схиляюсь, хапаю його за руку і з усіх сил тягну на вівтар. Іскри, що залишились, оповивають його тіло і розчиняються у ньому.

Чари розсипаються, ми отримали благословення богині. Усі троє.

- Нащо ти це зробила?! Так не можна! – кричить Басилейос, метаючи очима блискавки. – Це - вівтар для пар!  Тут немає місця третьому!

Я качаю головою і тихо відповідаю:

- Тільки зараз я зрозуміла, що мало не допустила фатальну помилку. Лада – богиня, що уособлює любов, а любов може бути не лише до коханого чоловіка, а й до рідної людини. Андріадо для мене мов рідний брат, і я хочу, щоб він завжди був поруч. Ви обоє у моєму серці.

- Тільки брат! – з погрозою у голосі підійшов до царевича Бас.

- Тільки брат, - хрипко видихнув той, а в очах у нього плескалась невимовна радість.

Тут змій розгорнув свої кільця і сонячне проміння залило все навкруг. Наречений завів мене крізь вибиті двері назад до зруйнованого храму:

- Не висовуйся! Ми постараємось зробити все швидко, - і почав вибиратися вслід за Андрійком на поверхню.

Еге ж, не висовуйся. А як я побачу, що відбувається? Не можу сидіти у безвісті і просто чекати! Тому, тільки-но зникли з очей ноги названого брата та нареченого, я почала дряпатись слідом за ними. Я лише визирну, я обережно…

Переді мною розгорталася епічна картина. Неймовірних розмірів зміюка виблискує на сонці діамантовою лускою, засліплюючи очі. І два герої-богатирі з мечами, готовими до бою. Я розповіла їм про вразливі місця чудовиська, про які повідала Лада. Чи допоможе це?

А далі розпочався бій. Настільки швидко, що не вслідкувати, не описати. Легко сказати, та як дістатися до тих вразливих місць? Це ж тобі не опудало. Змій рухається блискавично, вмить злітає у вись жахлива голова, пащека розкривається, і вона така, що легко може вмістити у себе карету з парою коней, звісно, спершу пошинкувавши усе своїми лезами. Ой, леле!

Бас кілька разів намагався заскочити на змія, та зривався на слизькій лусці. Андрі дражнив монстра, щоб примусити наблизити голову до землі. Мечі лише вдаряли, розлючуючи рептилію ще більше, навіть те, що омиті вони у мертвій воді, не шкодило велетню. Магічні удари теж не завдавали ніякої шкоди.

Раптом сталося те, що примусило моє серце шугонути у п’яти. Час немов зупинився, і я чітко побачила, що царевич розпластався на піску, загубивши меч, а змій піднявся над ним, розчахнувши пащу, сповнену діамантових лез. Бас біг по його спині, та, явно, не встигав.

Усередині мене сколихнулась вогняна хвиля. Не пам’ятаю, як, та я викарабкалась з ями і стала на весь зріст. Паща чудовиська наближалась, виблискуючи лезами, готовими розпотрошити мого названого брата, а може, й мене докупи. Вогняна лава вирвалась з мого тіла. Не з пальців, не з рук, ніби одразу звідусюди, та я не чула жару. Вона текла повноводною вогняною рікою і вливалась у роззявлену пащу, плавлячи діамантові леза.

Змій заревів страшно, та пащека продовжувала наближатися. Вогняна ріка вливалася в його горлянку, випалюючи зсередини. Бас гігантськими стрибками мчав по довгому тілі, поки нарешті  майже дібрався до голови. Двома руками підняв він меч і з усіх сил увіткнув його у шию рептилії. Майже водночас підскочив царевич, підхопив свій меч, що валявся неподалік, і кинув його, вціливши у чорне ртутне немигаюче око.

Голова чудовиська зупинилась в метрі від мене. Його неймовірне діамантове тіло почало червоніти. Спочатку я навіть не зрозуміла, що відбувається, та брат налетів на мене, збив з ніг, і ми стрімголов покотилися у провалля, звідки вибрались.

Я навіть не відчула удару, сповнена страху за нареченого.

- Басе! – закричала я, вириваючись з обіймів брата.

- Відходьте! – почулось згори.

Андрі відсмикнув мене у бік,  і мій коханий зсунувся, чіпляючись за пісок, через що той летів слідом і майже з головою присипав, коли той впав.

У наступну мить почувся страшезний вибух і нас мало не засліпило яскраве світло, що спалахнуло, та звалило з ніг вибуховою хвилею. Брат притиснув мене до грудей, захищаючи. Піщані струмені полетіли врізнобіч.

Коли все затихло і ми прийшли до тями, Бас підскочив, обмацуючи моє тіло:

- Ти ціла, Мала? Тебе не поранило?

- Що трапилось? – я закашлялась, бо у роті та носі виявився пісок.

- Ти наповнила діамантового змія своїм вогнем і він зірвався із середини!

- Ого! Добряча бомба вийшла!